Презентація збірки «На білих островах» у Москві

149

У Національному культурному центрі України в Москві
відбулася презентація репринтного видання першої збірки Максима Рильського «На
білих островах» 1910 року.

Вечір, присвячений 100-річчю збірки та 115-річчю від дня
народження Максима Тадейовича, дійсно був не тільки ювілейним, але й святковим.
Генеральний директор Національного культурного центру України в Москві
Володимир Мельниченко, відкриваючи презентацію, представив почесних гостей –
онуків Максима Тадейовича – Максима та Андрія Рильських, видатного українського
поета сучасності, голову Українського фонду культури, академіка Бориса Олійника,
відомого літературознавця та мистецтвознавця Євгенію Дейч.

Москва стала другим містом, де відбулися урочистості, присвячені
115-річчю Максима Рильського та 100-річчю збірки «На білих островах». (Першим
був Канів, де на Чернечій горі вшанували шевченкіану Рильського.)

Спеціально до ювілейних свят Фонд Максима Рильського
«Троянди й виноград», який очолюють онуки поета, зробив напрочуд душевний та
незвичайний фільм. До нього ввійшли унікальні архівні матеріали з приватного сімейного
архіву. Презентував та прокоментував фільм Андрій Рильський: «Все, що ви
побачили, зроблено філологами з великим серцем і душею Дякуючи Культурному
центру, маємо унікальну можливість представити фільм московській громадськості.
І на віддяку з великим задоволенням даруємо його Центру».

Незвичайність стрічки в першу чергу в тому, що вона
складається всього зі… 115 кадрів (символічно, чи не так?). Але і цієї, на
перший погляд, невеликої кількості кадрів вистачило, аби розкрити нам
незнайомого Максима Тадейовича. Не помилюсь, якщо стверджуватиму, що більшість
з присутніх вперше дізнались про одне з хобі Рильського – полювання, про його любов
тварин, про те, яке задоволення отримував поет від спілкування з онуками або від
подорожей рідної Україною. А ще Максим Тадейович чудово грав на фортепіано.
Підтвердженням тому є кадри, де поет акомпанує Івану Козловському. Розповідає
фільм і про  ювілейний вечір, присвячений
50-річчю збірки «На білих островах» та 65-річчю поета, що відбувся у Київській
філармонії, яку, до речі, свого часу Максим Тадейович врятував.

Вечір у Москві пройшов у дуже чутливій атмосфері. Кожен,
хто брав слово, розповідав про поета невигадані історії з життя, розкриваючи
його як людину неймовірно широкої та доброї душі.

Борис Ілліч Олійник назвав поета «батьком»: «Я мав щастя
знати Рильського. Коли були Тичина, Рильський, Сосюра, ми відчували, що у нас є
батьки. А коли вони пішли – повіяв протяг. Максим Тадейович був інтелігентом, в
якому відчувалася порода. Він зажди був справді доброю людиною. Якоюсь мірою нагадував
мені добру бабусю, яка зібрала добрих людей і обігріває їх теплом свого серця і
душі. Слава богу, що у нас був Рильський.

Він був аскетичний, повнокровний поет, справжній чоловік,
епікуреєць, любив життя. Я щасливий, що народився під небом Рильського. Вдячний
онукам Максиму і Андрію, які зберігають пам’ять у живому процесі. Щоб ви мені були здорові».

У передмові до репринтного видання Борис Олійник написав: «Уже
цей мовний (український – Авт.) вибір і зауважили, і високо поцінували корифеї
– Микола Лисенко, Леся Українка, інші, не менш знані в тогочассі. Та й у
міжрядді цих романтичних візій вчувалося добре знання юного поета античної
словесності і європейських класиків… А починалось усе в п’ятнадцять літ, на «Білих
островах».

Найбільше про Максима Тадейовича згадувала Євгенія Дейч. «Ставши
дружиною Дейча, – розповідала Євгенія Кузьмівна, – ми відразу поїхали знайомитись
з Рильським, з яким вони дружили ще з юнацьких літ.  І ця дружба була надзвичайно красива. Я
завжди нею захоплювалась. При цьому вони все життя були на «ви», і не могли
прожити два-три дні, аби не зателефонувати один одному або не побачитись.

От зараз ми подивились кадри з Іваном Козловським. До речі,
Максим Тадейович міг би бути ще й чудовим композитором або… ботаніком. У листах
до Дейча свого часу Микола Лисенко писав: «У мене живе гімназист Максим
Рильський, який буде великим композитором». З цього приводу згадую, коли Рильський
і Дейч працювали над перекладами зібрання творів Шевченка, Лесі Українки та
Коцюбинського, ми жили в Голосієві. І коли туди приїздив Козловський, починалися
музичні дні. А ранками Максим Тадейович грав… власну музику. До речі, його улюбленими
композиторами були Шопен, Рахманінов та Бетховен.

Я казала про те, що Рильський міг би стати ботаніком, бо
дуже захоплювався квітами. Знав, як називається латиною кожна рослина. Свого
часу директор ботанічного саду Гришко йому неодноразово говорив: «Йдіть до мене,
будете моїм видатним співробітником».

Максим Тадейович прожив дуже нелегке життя, але при цьому зберіг
неймовірну доброту до оточуючих. Я носила пачками Калініну листи-звернення,
підписані Рильським. І завжди їх не залишали без відповіді, бо «Рильському
можна довіряти». Максим Тадейович говорив: «Подумай про людину вісім разів
погано, але на дев’ятий зроби їй щось добре».

Пам’ятаю, коли вже ні Дейча, ні Рильського не було на цьому
світі, якось прийшла до 95-річного Івана Козловського, і він мені сказав: «Женечка,
дуже добре, аби нащадки були добрі». У Рильського нащадки дійсно надзвичайні. Відразу
після його смерті сини передали державі будинок з меблями та бібліотекою для
літературно-меморіального музею, а самі переїхали до маленької трикімнатної
квартири. Видали 20-томне зібрання творів Рильського. Сьогодні справу зі
збереження пам’яті та спадщини продовжують онуки».

Кількість виданих збірок поезій Максима Рильського сягає понад
тридцяти. Але та, найперша, яка сто років потому знову стала приводом для
цікавих та незабутніх зустрічей, все ж таки є однією з найцінніших. І не тільки
тому, що з неї все починалось, а насамперед тому, що у тих юнацьких, у чомусь ще
не досконалих віршах, вже вгадується неперевершений митець пейзажної лірики,
людина, безмежно закохана в рідну природу.

Онук поета – Максим – говорив того вечора і про надзвичайну
благодійність діда: «Нещодавно я прочитав книжку Юрія Хорунжого «Меценати
України», де є прізвище Тадея Рильського. Звичайно, цю доброту перейняв і син
Максим, пізніше підтримали наші батьки, а сьогодні її продовжуємо ми – онуки. Я
переконаний, що доброчинність виявляється не лише у грошах. Це набагато ширше,
вище і благородніше поняття. Серед нас зараз благодійник Борис Ілліч Олійник,
який має на своїх плечах Український фонд культури. Та й ця маленька, невеличка
за обсягом книжечка теж вимагала благодійника. І ми його знайшли в особі
головного редактора газети «Голос України» Анатолія Горлова.

Єдине, що хочу додати – фонди бібліотеки Національного культурного
центру України в Москві поповнилась чимось більшим, ніж просто унікальною
збіркою поезій та документальним фільмом. Тепер у цих стінах є частка душі
великого поета, можливо, найпотаємніша та найвразливіша.

На фото: зліва направо: Максим Рильський, Євгенія
Дейч, Андрій Рильський, Борис Олійник, Володимир Мельниченко

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!