Повернення Сергія Домазара

132

У Будинку письменників  відбулася презентація роману  Сергія Домазара «Замок на Водаєм», який щойно побачив світ у видавництві «Ярославів Вал». Відкриваючи вечір, новообраний голова НСПУ Віктор  Баранов пообіцяв усе зробити, щоб у приміщенні  Спілки письменників на Банковій, 2, як і по всій Україні, знову завирувало творче життя.  Новообраного очільника привітали від імені письменницької громади Микола Верник та Любомир Пиріг. 

 Після коротких, спонтанних урочистостей, Віктор Баранов на правах ведучого продовжив презентацію  нового «відкриття» Михайла Слабошпицького. Адже ми вже звикли, що саме  Слабошпицький через «Ярославів Вал», як колись  Цезар через Рубікон своє військо, «переводить»  один по одному   на  рідну землю  незаслужено невідомих лицарів  української  літератури, розкиданих по діаспорах та світових провінціях.  І от ще один достойний лаврового вінця – Сергій Домазар, автор чисельних політично- публіцистичних, літературознавчих, філософських праць, перекладів  з Гемінґвея і Кроніна  і… одного єдиного роману «Замок над Водаєм», який  визнано самим Ігорем Качуровським  чи не найталановитішим твором української емігрантської літератури.  За словами Михайла Слабошпицького, який геніально цікаво презентував роман і його автора, «Замок над Водаєм» цінний не тільки художніми знахідками, а й  тим, що це чи не єдине  історично-правдиве  і неупереджене  художнє свідчення про Україну часів Першої світової війни, революції 1917-го, громадянської війни і боротьби за самостійну Україну. Цікава і многогранна  постать самого Сергія Домазара,  в миру – Сергія Федоровича Давиденка, уродженця Пирятина на Полтавщині.  Активний учасник визвольних змагів, старшина Української Галицької армії,  зі встановленням  більшовицької влади на Україні, змушений був буквально переховуватися, змінювати місця проживання, професії і роботи, щоб не потрапити в лабети енкаведе.  Під час Другої світової  з горем навпіл  потрапив до Німеччини. Потім були  табори ДіПі, важка праця, виїзд до Австралії, де теж його душа  буремна на не знайшла раю, а навпаки – нові випробування і змагання за  право зоставатися українцем, хоч і під вигаданим прізвищем, з яким ( сюрпризи судьби!)  йому довелося увійти в українську літературу.

Та, на жаль, ще багато нашого літературного світу по білому світу розпорошено. І цілком природно що на вечорі, присвяченому Сергієві  Домазару, про це повели мову   відомий  дослідник  української зарубіжної літератури поет Олександр Шугай та перекладач  Всеволод Ткаченко.  А Валентина Козак  доповнила розмову  спогадами  про майже аналогічну долю ще одного відомого  письменника – вінничанина Миколу Студецького-Скелю, який теж жив і творив в Австралії під псевдо, однак йому пощастило в тому плані, що вдалося повернутися на Україну замолоду , і тут, попри всі негаразди,  реалізуватися .

У презентації роману  С. Домазара  також взяли участь  письменники Сергій Грабар,  Станіслав Бондаренко, Микола Сом,  земляки з Пирятина – Майя Сичова, Лідія Штомпель, Олександр Грязнов, Борис Канюката ін. Про знаменитого дядька, його родину, дітей, внуків розповів  з присутнім племінник  Домазара  по братові – Віктор Анатолійович Давиденко.

                                                         Олеся Сандига

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!