Помер письменник Іван Чернецький

Відійшов у засвіти письменник Іван Чернецький, що останні роки мешкав у приміському селі Рованці поряд із Луцьком. Мав багато друзів і однодумців по всій Україні – серед красного письменства, журналістів, митців. Його любили і шанували.

Чернецький Іван Іванович народився 23 грудня 1935 року в селі Злоєць на Холмщині. Помер 31 січня у с. Рованці – лиш Стир відділяв його останню домівку від Луцька, де український поет також мав помешкання. Про це повідомив його побратиму Йосипу Струцюку син письменника Ігор.

На минулому тижні журналісти ще встигли привітати його з присвоєнням пожиттєвої президентської стипендії, якої удостоївся поет Іван Чернецький. Був радий: «Буде на хліб, масло, для Марії та ще й на чарку для колег-письменників».

Напередодні фатального дня знову заходив до спілчан, приніс альманах «Рідні обрії» та антологію «Літературна Рівненщина», яку напередодні взяв на прочитання у голови Волинської облорганізації НСПУ Ольги Ляснюк…

У день смерті говорив зі своїм добрим приятелем, літератором і піснярем Миколою Гнатюком…

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

…А під обід – звістка: «Пішов у засвіти Іван Чернецький».

Вже під час похорону дізналися, що одійшов зі світу у рідній домівці на очах дружини, говорячи з нею до самої кончини, бувши при ясній пам’яті і свідомості.

Одсвітила поетова зоря…

Це була щира і світла людина.

Бракуватиме розмов з Іваном Чернецьким

Волинянин-холмщак Іван Чернецький – письменник (у багатьох іпостасях – бо ж і поет, і прозаїк, і перекладач), який, здається, волів би, аби його згадували з усмішкою. Аби про нього переповідали якісь потішні історії, адже сам їх знав… ох, дуже важко навіть уявити, скільки саме, не те що порахувати. І хотілося б колегам (і не тільки) ще не місяць і не рік слухати оповідки у виконанні Івана Івановича, у його особливій манері… Але натомість маємо спогади. І хай вони будуть світлими.

Якщо говорити про доробок Івана Чернецького, то він – автор книг віршів, прози, для дітей. Поезії Івана Івановича покладені на музику і звучать у виконанні Раїси Кириченко, Віктора Шпортька, Волинського народного хору, народного заслуженого ансамблю пісні і танцю України «Колос».

До лав НСПУ Іван Чернецький вступив у 1981 р., і з того часу був активним членом Волинської письменницької організації. А ще, крім спілкування, любив читати, дуже багато читати. До останнього дня життя заходив і в редакції, і в бібліотеки, аби взяти на освоєння щось новеньке, а потім переповідав враження, радив прочитати те або інше чи, навпаки, категорично не радив.

Звісно, колорит спілкування важко передати, але де з’являвся Іван Чернецький, там ставало гамірно. Часом і суперечки виникали, але переважно сміх, жарти, спогади – усе, що робило розмову в товаристві емоційною.

В останні місяці життя він ходив, опираючись на паличку. Бувало, питають письменники: «Іване Івановичу, що з Вами, чому з палицею?»

Іван Чернецький відповідав словами своєї сусідки: «Та то аби собак відганяти!»

Завжди жартував над старістю, дотепно, наче брав на кпини той вік, який був йому не відомий. Бо належав до людей, які, навіть сивіючи, не хочуть і не вміють старіти.

Ще однією особливістю Івана Чернецького була така, що на прилюдних виступах, презентаціях інших імпрезах він намагався у присутніх більше випитати, ніж розповісти. Скажімо, у студентських аудиторіях на початку чи в кінці заходу Іван Іванович мало не в усіх спудеїв мусив перепитати, з якого вони району, села, і обов’язково пригадати історію, пов’язану з тим регіоном чи населеним пунктом.

Зворушливими були його спогади про улюбленого собаку Сірка. Письменник навіть присвятив чотирилапому книжку – «Вечірня розмова з Сірком». Наче підкреслював Іван Іванович, що розмовляти треба вміти з усіма.

Нам, письменникам, бракуватиме розмов з Іваном Чернецьким… Уже бракує.

Тужимо і згадуємо разом із рідними, близькими… Та найкращий спогад – це взяти до рук книжку Івана Чернецького і зануритися в його творчість… І наче знову з ним поговорити.

Холмщак, який Волинь світлом доброслова, і жарту, і життєвого правдивства освятив, вже мандрує небесними дорогами. І хай Йому будуть на цім останнім шляху в поміч добрі справи, ліричні вірші, його щирі слова і любов до рідної України, зокрема, й до Одещини, Волині, а щонайперше – до Холмщини.

 

Стежками України

…У 1942–1943 рр. родина Чернецьких зазнала гонінь від німецької окупаційної влади, а в лютому 1943 р. від рук польських шовіністів загинув батько майбутнього письменника.

У 9-річному віці Іван Чернецький помандрував аж на Херсонщину, куди було переселено сім’ю. Там, у селі Біляївка, пішов до першого класу.

1946 р. на Східній Україні розпочався голод. Залишивши на Херсонщині могили діда Павла і бабці Олени, Чернецькі переїхали на Волинь.

Спочатку мешкали у Воротневі, потім у Рованцях, що поблизу Луцька.

Середню освіту Іван Чернецький здобував у Луцькій школі №1, а вищу – на історико-філологічному факультеті Луцького педінституту ім. Лесі Українки, де відвідував літературну студію.

По закінченні інституту поїхав за направленням у Старокозацький р-н на Одещині – працював вчителем історії та географії у селах Чистоводному та Підгірному.

Повернувся на Волинь, вчителював у с. Печихвости Горохівського р-ну, викладав історію.

У 1964 р. залишив педагогічну працю й перейшов на роботу у Волинський краєзнавчий музей.

Наступного року вдома у Івана Чернецького кадебісти влаштували обшук, вилучили з десяток віршів.

А через декілька днів збори парторганізації управління культури за вірші «Заздрість», «До питання про культ», «Смерть персонального пенсіонера» одноголосно виключили його з партії.

Пізніше Іван Чернецький працював у Луцькій міській раді, обирався депутатом міської ради першого демократичного скликання, брав участь у створенні обласної організації Товариства книголюбів, яку очолював 20 років.

Перші вірші Івана Чернецького були надруковані ще 1957 р. на сторінках газет, а потім у літературному альманасі «Волинь» та у колективній збірці «Яблуневий цвіт». Дебютував поет книжкою «Заручини» (1969), що побачила світ у видавництві «Каменяр». Загалом у його творчому доробку зо два десятки книжок поезії та прози, з них чимало – для дітей.

Лауреат обласної літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського (2000 р.).

Окремі твори перекладені російською, білоруською, польською мовами.

 

Місце спочинку

…Хоронили поета суботнього дня. До Будинку панахиди у Луцьку, окрім рідних, попрощатися з побратимом прийшли його численні друзі – письменники, журналісти, художники, співаки, музики, наукова і творча інтелігенція, бібліотекарі, представники громадськості, освітяни…

Останнім місцем спочинку поета стало кладовище с. Рованці, що за храмом Святого мученика Пантелеймона околицях Луцька. Навпроти – за болітцем, лугом, річкою Стир – видніється древній замок Любарта, де любив бувати письменник.

Вічная пам’ять Вам, дорогий побратиме, поете, митцю, добра людино, хай земля буде Вам пухом. Спочивайте з миром у Бозі. Щире співчуття дружині Марії, про яку завжди з повагою і любов’ю говорив, дітям, онукам, родині…

 

Письменники Волинської ОО НСПУ