Національна спілка письменників України зазнала непоправної втрати – не стало Івана Ковача, провідного учасника українського літературного процесу Румунії, члена Національної спілки письменників України.
Народився він 29 серпня 1946 р. в селі Копачеле Караш-Северинського повіту Румунії. Навчався в Сігетській українській школі. Після закінчення українського відділення факультету іноземних мов Бухарестського університету і до останніх своїх днів працював у газеті «Новий вік» (тепер – «Вільне слово»), спочатку як літературний редактор, а відтак – як головний редактор. Після творчого дебюту в 1966 р. майже шість десятиліть він самовіддано служив українській літературі як поет, прозаїк, літературний критик і публіцист.
З публікацією добірки віршів у альманахові «Ліричні струни» (1968) Іван Ковач упевнено заявив про себе як автор-новатор. А перша його книжка «Поезії» (1972) засвідчила про перехід української літератури Румунії від традиційних до модерних тенденцій розвитку. І цей високий рівень оригінальної творчості письменник підтверджував появою своїх нових книг: «Явір, що в полі одинокий» (1974), «Рівнодення» (1975), «Чуга» (1976), «Завʼязь» (1978), «Диво» (1981), «Заборговані ранки», «Ґліссандо» (2001), «Право на сум» (2003), «Оранжева балада» (2006), «Потойбіч рубінових небес» (2009), «Де корінь, де поверхня» (2013) та ін.
За вагомий внесок у розвиток української літератури Івана Ковача нагороджено медаллю Національної спілки письменників України «Почесна відзнака» (2020).
Світла памʼять про визначного письменника Івана Ковача назавжди збережеться в серцях тих, хто з ним працював і приятелював, підтримував і шанував його унікальний талант, жив загальнолюдськими ідеалами й однаково вірно творив на славу двох культур – румунської та української.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Михайло Сидоржевський,
голова Національної спілки письменників України