Помер Анатолій Дімаров

140

Українська культура зазнала
непоправної втрати. На 93 році життя після тривалої хвороби помер видатний
український письменник, лауреат Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка
Анатолій Дімаров.

    Анатолій Андрійович Дімаров народився 17
травня 1922 року в місті Миргороді на Полтавщині в сім’ї вчителя. Був учасником війни. Навчався в літературному інституті ім.
Максима Горького в Москві та у Львівському педагогічному інституті. Працював
секретарем сільської Ради, тривалий час працював у редакції газети «Радянська
Україна», головним редактором Львівського обласного видавництва та головним
редактором видавництва «Радянський письменник». Упродовж 65 років Анатолій
Дімаров був членом Спілки письменників України, обирався членом Ради і членом
Президії Національної спілки письменників України.

    Перша книжка оповідань і повістей Анатолія
Дімарова «Гості з Волині» побачила світ у 1948 році. Згодом вийшли друком ще
дві книжки з волинської тематики: «На Волинській землі» (1951) та «Волинські
легенди» (1956). За роки плідної творчої діяльності Анатолій Дімаров залишив
велику літературну спадщину. З-під пера видатного прозаїка побачили світ книги:
збірка оповідань «Через місточок» (1957), роман «Його сім’я» (1958), повість
«Син капітана» (1958), збірка повістей та оповідань «Жінка з дитиною» (1959),
книжка казок «Про хлопчика, який не хотів їсти» (1960), роман «Ідол» (1961),
книжка казок «Для чого людині серце» (1963), роман-епопея у трьох книгах «І
будуть люди» (1964,1966,1968), повість для дітей «Блакитна дитина» (1968),
повість «Сільські історії – Зінське щеня» (1969), повість «На поруки» (1972),
роман-епопея у двох книгах «Біль і гнів» (1974-1980), повість «Постріли Уляни
Кащук» (1978), збірка фантастичних повістей «Друга планета» (1980), повість «На
коні й під конем» (1981,2009), «Вибрані твори» (романи і повісті, 1982),
повість «Містечкові історії» (1983), повість «Вершини» (1985), повість «Боги на
продаж – міські історії» (1988), повість «В тіні Сталіна» (1990), «Перепишіть
мене в українця» (1993), збірка етюдів «Самосуд» (1999), книга спогадів у двох
томах «Прожити й розповісти» (1997-1998), збірка повістей і оповідань «Зблиски»
(2002), збірка «Єврейські повісті» (2007), збірка повістей, оповідань, новелет
«Божа кара» (2009) та ін.

  
Більшість книг Анатолія Дімарова неодноразово перевидавалася масовими
накладами. Книжки прозаїка перекладалися російською, англійською, французькою
та багатьма іншими іноземними мовами.

  
У 2004 та у 2006 роках були повністю видані томи епопей А.Дімарова «І
будуть люди» та «Біль і гнів», нищівно потоптані у свій час цензурою.

  
Талановита творчість Анатолія Дімарова упродовж багатьох років мала
широкий позитивний розголос літературної громадськості та широке коло читацьких
аудиторій. Його творчість була поцінована високими літературними преміями та
урядовими нагородами. За роман «Біль і гнів» 1981 року письменник був
удостоєний Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка. Літературна та громадська
діяльність Анатолія Дімарова була пошанована двома орденами Ярослава Мудрого IV та V ступеня, Почесною Грамотою
Президії Верховної Ради України.

  
Світла пам’ять про Анатолія Андрійовича
Дімарова – видатного українського письменника, чесну й порядну людину,
залишиться у серцях багатьох людей, які мали щастя особистого спілкування з
талановитим митцем.

 Київська організація Національної Спілки письменників України

 Національна Спілка письменників України

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!