41 – стільки студентів і колишніх випускників Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника вже поклали свої життя на олтар Свободи й Незалежності України за час російсько-української війни. У великій родині викладачів, працівників та здобувачів освіти цього івано-франківського вишу ревно моляться за упокій душ загиблих і за те, щоб цей трагічний мартиролог більше не поповнювався. Одначе жорстока й невблаганна реальність війни, найбільшої в Європі після Другої світової, вже загартувала нас для тверезо-раціонального розуміння того, що наведена цифра безповоротних людських втрат – величина змінна. На жаль, із безжальною тенденцією до подальшого зростання. Але ця реальність – на рівні розуму і логіки розвитку конкретних подій. На рівні ж емоційно-психологічному тягучим болем запікається в душі кожна вістка із фронту про чергову нашу втрату – із числа не тільки рідних і близьких людей, а й тих, кого ми усвідомлюємо як члена або членкиню нашої більшої чи меншої спільноти…
Отож такою доречною й гостроактуальною була підтримана ректоратом ПНУ творча зустріч «Дума про нескорених» знаного українського поета і прозаїка Ярослава Ткачівського, заступника голови НСПУ й директора Музею історії цього університету, з його студентами й викладачами. Вона вилилася в реквієм за тими більш як чотирма десятками героїв. Присутні пом’янули їх не тільки традиційною хвилиною мовчання. Студенти Навчально-наукового інституту мистецтв ПНУ ім. В. Стефаника Назарій Тимків, Ольга Стрельбіцька, Дарина Сак та Юлія Півторак прочитали присвячені героям патріотичні вірші Ярослава Ткачівського «Марення Янгола», «Жито як символ життя», «Пісня про Україну», «Йду знову в бій…» – водночас на екрані пропливали слайди з фотопортретами полеглих за незалежність і територіальну цілісність України. Набатом відлунювали рядки: «Боже, вже сорок синів ПНУ не дожили, не домовили: «Люба!..». Тепер вони «…в сни лиш приходять із вічного сну». Або ж прозвучала така строфа із поезії «Жито як символ життя»:
Дивляться в очі полеглі герої –
Погляд живих з-поміж рідних світлин.
В серці щомиті думки снують роєм:
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Кожна їх смерть – це війни часоплин».
Певна річ, присутні у переповненій виставковій залі університету мали нагоду почути нові вірші Ярослава Ткачівського як із безпосередніми згадками про загиблих за Українську державу студентів і випускників ПНУ, так і загалом про ратну доблесть тих жителів Прикарпаття, котрі, виконуючи свій громадянський обов’язок, вирушали воювати з рашистським агресором на Північ, Схід і Південь України. І нині бійці з Галичини, перебуваючи на фронті далеко від рідних домівок, тим самим обороняють від московитської навали не лише ті споконвічні українські терени, а й свій рідний край, бо, як пише поет, «Тут кохана, тут дитятко і тут мати – // захищаємо життя й небесну твердь». «Нації цвіт відлітає до раю, // щоб зупинити рашистську орду», яка зрештою несе загрозу війни і розрухи для Європи, всього цивілізованого світу. Ми ж, українці, навіть у цей драматичний і трагічний для нас час щоденних повітряних тривог і переховування разом з дітьми від ракет і «шахедів» в укриттях, працюємо в тилу задля підтримки ЗСУ й перемоги над знавіснілим ворогом: «Й сіємо жито, під кулями жнемо, // щоб Україна жила та Земля…».
У програмі творчої зустрічі була й представлена Назарієм Тимківим і Романією Котулою інсценізація за новелою письменника «Натільний хрестик» (сценічний варіант завідувачки кафедри сценічного мистецтва і хореографії Інституту мистецтв університету Надії Кукурузи). Мабуть, завдяки цій інсценізації не один зі слухачів-глядачів у залі запалився бажанням прочитати власне саму новелу Ярослава Ткачівського, яка зацікавлює своєю змістовою фабулою, тонко з художнього і психологічного поглядів змальованими портретами матері-галичанки та її єдиного сина Івана, котрий у день свого першого знакового життєвого ювілею їде на фронт – аби, як виявиться, так і залишитися йому навік 25-літнім у пам’яті неньки та молодої односельчанки Василини, яка мала стати її невісткою. Отож душа загиблого на фронті юнака, прилетівши вночі до мами, звертається до неї: «Попросіть Василину, аби хоч в один свій сон мене впустила, якщо з серця випустила… Хрестик натільний – не хрест, який я забрав із собою». Завершується новела виписаною прозаїком з елегійною зворушливістю картиною: «Мамина тиха молитва, здавалось, лунала всією галицькою округою і возносилась аж до небес, де губилася між зорями Царства Небесного, де і душа Івана вже також стала зорею».
Все той же другокурсник Інституту мистецтв ПНУ Назарій Тимків також заспівав, акомпануючи собі на акордеоні, дві пісні на вірші Ярослава Ткачівського – «Україні служити солдатом» (музика Дмитра Циганкова) та написаний ще в юності ліричний твір «Волошки», який уже давно став народною піснею і є своєрідною візитівкою поета.
Звісно, і сам пан Ярослав на зустрічі зі студентами й викладачами університету читав свої вірші – як воєнної тематики, так і, на завершення літературно-мистецького дійства «Дума про нескорених», поезії зі своєї нової книжки інтимної лірики «Перлини для Музи» (автор означив її як роман у віршах про кохання). «Бо й під час війни, як ми знаємо, на фронті зароджується кохання, а в укриттях народжуються діти… Українці – нескорена нація! Про це вже знає світ і давно відомо кожному з нас. Тому і мої думи – про нескорених!», – сказав письменник. Я. Ткачівський нагадав, що рік тому, 21 лютого 2023-го, у День рідної мови, напередодні першої річниці російського вторгнення в Україну, він представив університетській спільноті нову поетичну книжку «Озброєний своїм і Божим словом». А тепер ось презентує їй свої «Перлини для Музи». «І це добрий знак, що творча зустріч з Ярославом Ткачівським закінчується на такій життєствердній ноті: життя і кохання мусять перемагати навіть тяжкі для українців реалії війни», – додав модератор цього заходу – завідувач кафедри української літератури університету, професор, член НСПУ Степан Хороб. Він під час цього літературно-мистецького дійства надавав слово присутнім у залі керівникам і викладачам ПНУ ім. В. Стефаника. Наведу із їхніх виступів деякі міркування про творчість і особистість письменника Ярослава Ткачівського та враження від проведеного патріотичного заходу.
Ректор Прикарпатського національного університету, доктор політичних наук, професор Ігор ЦЕПЕНДА: 
– Глибоке слово письменника духовно підтримує людину, коли їй важко, допомагає вгамувати свій біль, відчути впевненість у собі для подальшого життя. Нині, в час війни, усі бачать велику силу духу українського народу. Вона формується словом. Це коли ми з дитинства занурюємося в поезію, коли в казках повертаємось до нашої, української, величі. Це те, що в нашій історії завжди допомагало нам вистояти під час нашесть загарбників, побороти їх і повернутися до мирного життя задля відбудови і розбудови України. Тому сьогоднішня творча зустріч із поетом і прозаїком Ярославом Ткачівським, гадаю, зрезонувала в душі кожного із присутніх у цій залі згадками як про давні складні часи нашої історії, так і про події нинішньої війни з одвічним ворогом українців – ці чинники минувшини і сьогодення спонукають нас формувати в собі стійку і мужню людину. Дякую за присвячене полеглим воїнам – студентам і випускникам нашого університету – таке чудове літературно-мистецьке дійство усім його організаторам, а передовсім письменнику Ярославові Ткачівському!
Перша проректора ПНУ ім. В. Стефаника, докторка економічних наук, професорка Валентина ЯКУБІВ:
– За ті бентежні емоції, які я сьогодні пережила під час творчої зустрічі з паном Ярославом, щиро йому вдячна. Лише рік тому я дізналася, що саме він є автором пісні «Волошки», яка була улюбленою для мене в часи моєї молодості. Сьогодні прозвучали нові поезії Ярослава Ткачівського. Вони вчать нас двом речам: усі ми маємо бути вдячними українським захисникам за можливість жити, працювати, творити, а отже, своєю чергою, кожен із нас повинен щодня робити свій внесок у перемогу над рашистськими загарбниками – бодай невеликий, але важливий для держави, суспільства, своїх ближніх. 
Декан факультету філології, доктор філологічних наук, професор Роман ГОЛОД (він під час виступу навіть зачитав із нової книжки поета вірш, який зворушив його душу):
– Ярославові Ткачівському притаманне почуття власної гідності й самоповаги, як, до речі, ще двом вихідцям із розташованого на теренах Давнього Галича села Викторова – на жаль, уже покійним Степанові Пушику і Тарасові Сализі. На моє переконання, саме це почуття власної гідності та самоповаги і допомагає нині нам, українцям, організовуватися й чинити спротив ворогу, який хотів би цих моральних рис нас позбавити. Із таких творчих зустрічей, як сьогоднішня, кожен бере щось для власного особистісного розвитку, для свого самовдосконалення.
Голова ІФОО НСПУ, доцент кафедри української літератури ПНУ ім. В. Стефаника Євген БАРАН:
– Ярослав Ткачівський працює натхненно і багато, щороку презентуючи нову книжку. Тематичний діапазон письменника широкий – від інтимної лірики до гумору й сатири. А стрижневий напрям у його творчості – громадянська лірика й епічні твори. Нині література має шукати нові виражальні засоби, нову мову з тим, щоб люди не просто прочитали чи послухали вірші, а відчули в них справжні переживання автора, зрозуміли, що це його біль. Творчі пошуки поета й відбуваються в цьому руслі.
Професорка кафедри української літератури ПНУ ім. В. Стефаника, письменниця Ольга СЛОНЬОВСЬКА:
– Нині в українській поезії з’являється немало творів, що нагадують штучні словесні конструкції – хоча і з точними римами, з дотриманням віршового розміру, проте без душі автора, яку хотів би бачити в них читач. На противагу таким віршам, поезії Ярослава Ткачівського живі, вони йдуть від серця, що потверджує і його нова збірка «Перлини для Музи». На мій погляд, Ярослав Ткачівський – дуже талановитий письменник. Знаю його як людину чесну, по-громадянському активну. Адже, скажімо, Ярослав Васильович, який уже понад пів століття проживає в Івано-Франківську, щиро вболіває і за рідний Викторів, де пройшло його дитинство, шкільні роки, допомагає у вирішенні проблемних для місцевих жителів питань. Щодо цього він продовжує традицію, яку започаткував і сповідував світлої пам’яті Степан Пушик, теж виходець із села Викторова Галицької територіальної громади.
Війна триває, тож із-під пера Ярослава Ткачівського й далі виходять твори виразного громадянського, патріотичного звучання, котрі, безперечно, ляжуть в основу його наступної збірки. Як і твори улюбленої поетової тематики – вірші про животворну силу кохання. А це почуття може пломеніти між Ним і Нею навіть у дні й години тимчасового затишшя між воєнними баталіями. Студенти і викладачі вишу, музей історії якого тепер очолює Ярослав Васильович, почули від нього: «Вдома, як тільки «викрою» вільний час, навіть за рахунок сну, продовжую писати вірші і прозу – їх мені диктують Небо і людський біль». Власне, підтвердження цієї думки поета я знайшов і у вірші із його нової збірки «Перлини для Музи», у якому Ярослав Ткачівський так і написав: «Собі не належу – словам».
Іван ГАВРИЛОВИЧ,
член НСПУ.
м. Івано-Франківськ.