Звернення Наукового товариства імені Сергія Подолинського
до співгромадян і світового українства з нагоди
30-річчя відновлення незалежної держави України
…Коли твориться новітня історія – суб’єктом її творення стає модерна нація. Постання нової нації споконвіку належить до найважливіших надбань цивілізації. 30 років тому Україна, звільнена з-під багатосотлітнього імперського гніту, отримала унікальну нагоду втілення власного історичного призначення. Завдяки генію найкращих синів і дочок свого народу – пророків власної, а не чужої Вітчизни, з’явилася можливість осягнення найглибиннішої сутності шансів національного відродження.
Унаслідок кількох революцій ці рідкісні шанси упродовж десятиліть кілька разів підходили до свого звершення, після чого згасали, не знаходячи втілення. Згасали, здавалося б, на невизначений час. Та не минало й десятиліття-півтора, як вони з’являлися заново, аби порушити ще сміливіші цілі. Своєрідність нинішнього шансу полягає в тому, що він невблаганно відтермінований, розтягнутий у часі на десятиліття, проте не упущений…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Йдеться про історичний шанс, убережений для нації і цивілізації завдяки минулим і недавнім старанням фундаторів української наукової школи фізичної економії – доктора Сергія Подолинського, академіка Володимира Вернадського, нашого сучасника Миколи Руденка. Самостійно створивши унікальну наукову школу, вони надали питомо українському знанню статус рятівного і в цьому статусі ввели його у скарбницю національної і світової економіко-філософської культури.
Кожний із подвижників був не тільки винятковим інтелектуалом, найпосутніший зміст і життєдайну значущість доробку якого покликане знати сучасне українство, починаючи з наймолодших поколінь. Як творець життєствердного знання, кожний із них понині належить до плеяди персоналій світового виміру, є унікальним рушієм української та загальнолюдської інтелектуальної історії. Кожний із них і сьогодні входить до кола найвидатніших гуманістів сучасного світу. Завдяки їхнім прагненням набуває безальтернативної переконливості актуальний зміст української національної ідеї – безсмертя українства як безсмертя людства.
Модерні суспільства – це суспільства знань. Ця особливість зумовлює невідкладність перетворення суспільного мислення у рятівне. Володіння питомо національним життєдайним знанням – це «ключ» до опанування Україною ініціатив найближчого в часі світового порядку денного. Світ прийшов до висновку: ні екологічні, в т.ч. кліматичні, ні соціальні, зокрема, пандемічні, ані економічні чи інші глобальні виклики принципово не можуть бути вирішені збройними засобами. Так звана «теорія золотого мільярда» кричуще суперечить розвиткові, іменованому сталим і спрямованому на захист прийдешніх поколінь, бо заперечує зрозумілу кожному землянину заповідь «Не вбий!».
Україна покликана невідкладно донести до усвідомлення власних інтелектуалів та інтелектуалів світу фальш «теорії народонаселення» Т.Мальтуса: спростована доктором С.Подолинським понад 140 років тому, вона до цього часу супроводжується мовчанкою. Викриття наукової неспроможності мальтузіанства, здійснене українським новатором із природничих, а не політико-економічних позицій, являє собою основоположну основу «м’якої сили». Сучасні нації, що нехтують цією силою, провокують агресора до збройних конфліктів, гібридних та інформаційних війн, окупації, анексії та іншого захоплення суверенних територій.
Як життєствердну належить позиціонувати світові квінтесенцію вчення академіка В.Вернадського про ноосферу. В останній статті, що стала його заповітом, видатний український мислитель і натураліст наголошував, що «перед людиною відкривається величезне майбутнє» і водночас застерігав: «якщо вона зрозуміє це і не буде використовувати свій розум і свою працю для самознищення». Нині на людину як носія розумного, що скеровує працю задля збереження життя, відповідальність за майбутнє покладається ще більшою мірою. За В.Вернадським геологічна вічність живого стає запорукою геологічної вічності розумного. Ноосферна інтерпретація рятівного мислення має бути все потужнішим джерелом «м’якої сили», визначальної для теперішнього та прийдешнього українства.
До світової спільноти належить доносити рятівні меседжі українського мислителя, письменника і правозахисника М.Руденка. Це він давно викрив парадигму загибелі земної цивілізацію, висунуту свого часу каліфорнійським фізиком Ф.Д.Дрейком, – український інтелектуал протиставив їй свій алгоритм загальнолюдського безсмертя, варіанти якого розвивав до завершення свого земного шляху…
«Природа» вирішення загальнолюдських проблем у ІІІ тисячолітті вже не стане тією, якою вона була напередодні відновлення української самостійності. На світовому порядку денному – превалювання сили, покликаної рішуче витісняти гегемонізм, глобалізм та інші прояви агресивності, уособлюваної мілітаризмом, шовінізмом, експансією. Опанування «м’якої сили» потенційно належить нам. І досягається завдяки рятівному мисленню, яким нині володіє якраз Україна.
Усвідомлюючи складність пройденого шляху, належить вказати на історичні шанси, що виявилися безпідставно упущеними. Виправдання вони не мають, бо зумовлені гіршим, за висловлюванням М.Руденка, різновидом ідеалізму, котрий потьмарює уми можновладців і чиновників, інтелектуалів і підприємців, «пересічного» українства, котрому упродовж пройдених десятиліть випадало не тільки вибирати чи бути вибраними, але і впливати на політикум через участь у майданних чи інших акціях тиску на політичну владу. За визначенням М.Руденка, котре він формулював, перебуваючи в концтабірній лікарні, ідеалізм, який викривав мислитель, є гіршим тому, що «випливає не філософських переконань, а з наукової безпорадності та лінощів думки».
Поряд із наявними упущеннями існують істотні проблеми, що перешкоджають утвердженню українського рятівного мислення, – глобальні виклики, якими охоплені економічні, соціальні, екологічні та інші сторони діяльності країн світу. Тотальне враження планетян пандемією посилило руйнівну дію цих викликів. Їхнє осмислення поставило українство і світове співтовариство перед нагальністю відповідей на питання, що виявилися наболілими не сьогодні. Сучасні і майбутні покоління українців постали перед необхідністю адекватної протидії їх руйнівним проявам. Економічна наука та освіта є засобами цієї протидії.
Вже згадуваний М.Руденко визначав сучасну світову економічну науку як ту, «від якої залежить життя на Землі». Його дефініція принципово відрізняється від марксистської, за якою – навпаки – «бытие определяет сознание». Визначення, сформульоване українським інтелектуалом, докорінно змінює задавнену смертоносну парадигму економічного мислення, котра продовжує існувати донині.
Рятівна дефініція привертає увагу дієсловом «залежить»: залежність життя від науки засвідчує глибокий смисл наведеного визначення. Тут також ідеться про нову парадигму: чимало українських та більшість зарубіжних економістів, відлучених від надбань українського знання, продовжують трактувати цю залежність по-марксистськи – як «надбудову» (над «базисом»). Як наслідок, їхні умовиводи прирікають будь-яку можливість виведення економічного мислення суспільства зі світоглядної кризи. Адже за марксистською схемою суджень це мислення неспроможне змінитися, допоки не відбудуться зміни «базиса». Насправді – це хибний підхід.
З’ясування залежності життя від інтелектуального надбання, передовсім економічного, стає досяжним завдяки відповіді на основне питання економії як науки. Український інтелектуал свого часу дав цю відповідь. Він показав, що навіть не опанувавши мудрощів цієї науки, кожний, хто прагне до неупередженості власного мислення, володіє здатністю збагнути, що відповідь може бути правильною, або ж неправильною.
Прагнення надати фундаментальність своїй відповіді спонукало М.Руденка до світоглядного з’ясування сутності субстанції, зокрема, субстанції вартості. Не задовольнившись панівними на той час дефініціями, мислитель самотужки обгрунтував субстанційний підхід. Він довів, що це поняття ми запроваджуємо тоді, коли «доходимо самої суті якогось природного явища – сягаємо таких глибин, що далі заглиблюватись нікуди».
Субстанцією мислитель вважав симбіоз матеріалізованого духу та одухотвореної матерії. Духовна складова субстанції знаходить, зокрема, свій прояв в економічному мисленні та знанні. Особлива заслуга М.Руденка полягає в тому, що він довів здатність питомо українського мислення та економічного знання бути рятівним. Одночасно український інтелектуал дослідив, яким коштом збагачується людство, звідки воно отримує абсолютно нову для земної кулі додаткову енергію? І вказав на необхідність «прив’язувати економічну модель суспільства до вчення про Світобудову. Тому, що земна людина повинна мати цільний світогляд»…
Як інтелектуал у кількох іпостасях, М.Руденко завдяки новаторським осягненням увійшов до кола рушіїв принципово нового мислення. Його багатогранний творчий здобуток втілений в оригінальних наукових працях, самобутній поезії та високохудожній прозі, мемуаристиці та публіцистиці, особливо в останніх есеях, що стали економіко-філософським, онтологічним та космологічним заповітами. Потужне багатожанрове втілення доробку філософа, космолога та економіста спонукало мислителя до «намірів створити цільну картину Буття: від людського суспільства через Сонце до Світової Монади».
Картина економічного надбання людства, лапідарно змальована мислителем у вигляді уявних дерев наукового пізнання, вражає своєю грандіозністю. Вона дає відповідь на основне питання економії як науки і водночас дозволяє з’ясовувати, чому чисельність дерев обмежена, розпізнавати особливості їхніх плодів (плоди першого дерева поживні, а другого – отруйні), виявляти, чому поява численних новітніх теорій являє лише галузки на котромусь із дерев, котрих було, є і залишатиметься тільки двоє.
Каркас «м’якої сили», метафорично змальованої у вигляді наукової картини загальнолюдського економічного надбання, утворює крона дерева з поживними плодами. Її формують спершу галузки класичних шкіл континентальної фізіократії, потім пов’язана з ними українська наукова школа фізичної економії, а згодом – світова фізико-економічна думка, становлення якої відбувається у вигляді екологічної економіки, плеяду сучасних зарубіжних подвижників якої очолив українець С.Подолинський.
…Поширенню і втіленню досягнень економічної науки покликана сприяти освіта. Однак від часу проголошення незалежності країни молодь приречена вивчати економічні дисципліни, засновані на тих самих засадах, котрі призвели до розпаду СРСР. Хоча Україна є чи не єдиною державою сучасного світу, здатною пропонувати бачення загальнолюдської економічної думки, якою та є насправді понад два століття. Однак заклади вищої освіти продовжують нав’язувати молоді віру в те, ніби окрім політичної економії у світі й справді не існує жодної науки, прийнятної для розв’язання економічних проблем.
Як наслідок, суспільно свідома молодь, передовсім студентська, неспроможна робити адекватний сучасним викликам вибір економічних знань. Бо позбавлена доступу до теоретичних і прикладних економічних дисциплін, відмінних від політичної економії чи вироблених на основі її наукових засад. Всупереч істотним досягненням неортодоксальної економічної думки, створюваної українськими подвижниками упродовж останніх 140 років, їхній доробок до цього часу не включений для вивчення в історію ні світової, ні національної думки. Донині фахівцям не надаються надбання, визначальні для утвердження земного безсмертя, котрі є квінтесенцією історико-економічного знання.
Неповні обсяги і спотворена структура, що суперечать реаліям та можливостям України, позбавляють сучасні покоління оволодіння фундаментальною основою прикладних економічних дисциплін. З одного боку, студентська молодь не має доступу до неортодоксальних економічних надбань, створених передовсім українськими подвижниками, а з іншого, чинна система освіти обділяє викладачів і майбутніх економістів, не додаючи їм рятівних фахових умінь. Унаслідок «втечі» від питомо українського мислення та надбань економічного знання «дезертирство» науковців, викладачів і студентства істотно збіднює керованість суспільно-господарських процесів. Замість збагачення сучасних поколінь життєдайними знаннями та виховання захисників інтересів нащадків відбувається їхнє інтелектуальне обкрадання.
Всупереч намірам самоствердження країн, які зберігають інтелектуальну спадщину подвижників, надбання котрих є рятівними для усього людства, їх змушують поширювати і споживати знання, що мають статус недостатніх. Особливо небезпечним є те, що ці знання позиціонуються і нав’язуються під гаслами взірців ринкової економіки та демократизації суспільств. Вони вписуються в університетські підручники, вносяться в студентські аудиторії, стаючи складовими конвеєра формування заручників смертоносних ідей.
Недостатність економічних знань спричиняється браком гуманістичних підвалин в сучасній економічній освіті. Ця недостатність перетворює її на злочинну сферу. Покликана формувати покоління «адвокатів нащадків», економічна освіта приречена поширювати знання, загрозливість яких полягає у підготовці «катів нащадків». Створюване теперішньою освітою кадрове забезпечення економіки зумовлює підготовку сліпих виконавців. Економічна освіта віддаляється від свого найпосутнішого призначення – служіння загальнолюдським цілям, покликаним доносити до нащадків рятівні смисли економічних знань.
…Українському посполитству нині не бракує ані зітхань, ні посипання голів попелом, ані смикання себе за чуби чи розмазування сліз по щоках. Далекому і близькому зарубіжжю, що прагне втручатися в новітню національну історію, впливати на неї чи принаймні спостерігати за її перебігом, також не бракує задавнених кліше, які таврують Україну то як «опорний пункт на геополітичній карті світу» чи «буферну зону» поміж ворогуючими блоками, то «взагалі не як державу».
Доморощені та чужинецькі експерти, під якими вгинаються гілки влади, глибокодумно прорікають із пожовклих папірців чергові «рекомендації» для України, висловлюючись на кшталт: «От якби винайти такі технології, котрі дозволять подолати існуючі негаразди!». Малообізнані з питомо українським надбанням, експерти не здогадуються про те, що ці технології давно винайдені і з погляду сучасної науки вельми успішно апробовані. Людство продовжуватиме сприймати їх як звичну буденність до того часу, поки не збагне, куди спрямовується його власний розвиток.
Заслуговує уваги господарювання українства у сфері живого, освоєння якої набуло світового визнання. Відомий полтавський аграрій Герой України Семен Антонець має чи не найтриваліший на планеті досвід і найбільший ареал господарювання без застосування гербіцидів, пестицидів, інших отрутохімікатів, міндобрив та глибокої оранки. Нащадок С.Подолинського Алекс Подолинський запровадив у далекій Австралії і по всьому світу поширив досвід біодинамічного землеробства. Заснований на питомо українських природничих засадах та історично апробований, цей досвід, реально спрямований на захист нащадків, нині потребує підтримки світового співтовариства та поширення під опікою ООН.
Давно винайдений українцем Петром Прокоповичем вулик, чисельність яких на Землі давно перевищила 50 млн. екз., започаткував цілу низку парадигм – технічну, технологічну, екологічну, соціальну, економічну, а відтак – наукову, освітню, світоглядну тощо. Нині належить збагнути, що їх сукупність насправді являє собою питомо українську індустріальну модель, котра не нищить, а рятує живе, бо заснована на заповіді «Не вбий!». Апробована у глобальному вимірі, сукупність цих унікальних парадигм упродовж 200 років залишається непоцінованою, бо до цього часу не осмислена з природничих позицій.
Господарське освоєння сфери розумного також належить осмислювати з погляду відкидання хибної дороги та виходу на рятівну. Дорогу належить вибирати у відомий ще нашим предкам спосіб, що став питомо українським прислів’ям: «Плішку вибивають заплішкою». Це означає, що руйнівні негаразди, спричинені використанням смертоносного знання, належить долати, застосовуючи знання життєствердне.
Рідкісний історичний шанс, який Провидіння знову надає у розпорядження України, потребує належного оволодіння векторами прикладання «м’якої сили», що має бути керованим. З’ясування цих напрямків відкриває шляхи оволодіння цією справді потужною силою. Реальне опанування кожного з напрямків стає «ключем» її ефективного застосування.
Утвердження цієї сили варто починати з науки – найбільш розвиненого сегмента сфери розумного, що забезпечує суспільство релевантними знаннями. Життєдайність знань є умовою їх релевантності. Тож вектор внутрішнього опанування «м’якої сили» вимагає здобуття можливостей самоконтролю, самоуправління тощо у сферах еколого-економічного освоєння живого, неживого й розумного.
Викладені передумови стають запорукою оволодіння тим напрямком «м’якої сили», вектор прикладання якої спрямовується назовні. Просування рятівного мислення, поширення одержаних українськими інтелектуалами рятівних знань за межі країни потребує опанування новітніх of-line та on-line технологій.
Нині Україна володіє реальними історичними передумовами, науковими підставами та потенційними можливостями, котрі спонукають до винесення на міжнародний рівень низки найактуальніших рятівних ініціатив. Як засновниця та сучасна країна-член ООН, вона спроможна пропонувати міжнародній спільноті Спеціальну доповідь «Наша глобальна місія», покликану стати принципово новим продовженням доповідей «Наше спільне майбутнє» та «Наше глобальне сусідство».
Підготовка Доповіді може слугувати основою Порядку денного та скликання у Києві чергового Саміту «Ріо+30», здатного змінити парадигму сталого розвитку на справді рятівну. З метою пришвидшення наукового та освітнього донесення до світу рятівного економічного надбання необхідно ініціювати щорічне скликання у Києві «Міжнародного фізико-економічного форуму».
Зовнішній вектор прикладання «м’якої сили» належить розглядати з погляду впливу економічного мислення та генерованого ним знання. З метою утвердження рятівного мислення слід забезпечити узгодження і взаємодію цього вектора з рештою інших. Більш того: завдяки поєднанню внутрішнього вектора із вектором, спрямованим назовні, створюється сукупність сил, що спонукає до їх примноження, а не протиставлення чи марнування.
Сьогодення України бачиться воістину діалектичним. Маємо розглядати його на світовому тлі. З одного боку, бачимо глибочінь парадоксальної невідповідності між існуючим принизливим станом суспільства та не задіяними, не розвіданими, навіть належно не осмисленими потенційними можливостями. У той же час осягаємо призначення України, її рятівну місію.
… Своєчасно налаштуватися на програму загальнолюдського розвитку. Визначити своє місце у світовому русі. Не схибити. Побачити напрям розвитку людства впродовж століть, тисячоліть і набагато далі. Стати пророком. Бути пророком. Такими є умови, що визначають місію благословенного народу. Так бачив їх М.Руденко.
Коли мислитель вів мову про благословенний народ і його призначення, він дбав передусім про Україну. Саме вона володіє більшістю названих передумов, серед яких є ті, котрих, окрім неї, не має ніхто. Якраз вони призначені для вирішального історичного уроку, який нині названо глобалізацією. Мислитель був переконаний: від того, як складе Україна завершальний екзамен, до якого підходить людство, залежатиме подальша доля земної цивілізації. М.Руденко утверджував переконаність у тому, що Україна та її народ певні як власного призначення, так і рідкісного історичного шансу – не менш унікального, ніж ті, витворюючи які, ми вже не раз заявляли про себе світові.
30 пройдених і 10 передбачуваних років, призначених для подолання упущених шансів, мають завершити наші «блукання по колу», окреслити й утвердити шлях до цивілізаційного прогресу. Працюючи у часовому режимі «1 рік за 3», можна здолати безпорадність і лінощі, «розблокувати» наявні гальма. Україна володіє «пазлами» виходу на шлях порятунку. Вона здатна очолити рятівний рух народів сучасного світу і повести за собою представників міжнародного співтовариства, котрі вважають себе адвокатами сучасних і майбутніх поколінь.
24 серпня 2021 року