Петро Перебийніс : «Вірші часто приходять у снах»

Поет Петро Перебийніс всі свої вірші присвячує дружині. Про
це він розповів кореспонденту Gazeta.ua під час інтерв’ю.

“Всі поезії присвячує своїй дорогій Валі. Вірші їй
показую першій. Хоч вона і геолог, але має добре почуття слова. Оце читаю їй
вірш. Як бачу, що світиться, значить – нормально”, – сказав він.

“Вірші часто приходять у снах. Якось наснилися щось
таке сумне: якісь похоронні вінки, чорні стрічки. Як прикинувся, в голові
промайнуло: “Осипається цвіт із похилених віт, занедужало дерево дуже. Та
куди ж ти летиш, та куди ж ти летиш, сивий друже?”. Підхопився і до Валі:
“Дай папір!”. Як написав, так жодного слова не поміняв. За кілька
годин після того дзвонить Олександр Білаш і питає, чи нічого не написав.
Прочитав йому вірш, який наснився. Він кілька хвилин помовчав, а тоді сказав:
“Неси негайно”. Ввечері написав музику і пісні була готова. Зараз її
виконує Феміль Мустафаєв”, – поділився поет.

Вірші у блокнот Петро Перебийніс ніколи не записує.

“Блокнот ніколи біля ліжка не кладу і з собою теж не
ношу. Завжди записую все на окремих листках. Як під рукою нічого немає, то пишу
на газетах. Образи, які протягом дня з’являються, ніколи не записую. Ввечері
починаю пригадувати. Згадав – значить те, що треба. А як не згадалося, значить
не те. Царство йому небесне”, – сказав він.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

“Наприкінці 70-х років написав вірш “Що хотів
сказати дід?”. Цей вірш хотів написати ще за десять років до цього. Один
раз прощався зі своїм дідусем і подумав: “А що, як це останній раз?”.
Трохи пізніше мама написала, що дід помер. Повідомила про це вже після
похорону. За якийсь час поїхав у Феофанію провідати товариша. Іду лісом і
раптом в голові з’являються рядки “Дід яблуню садив, дід яблука
зривав” і пішло-поїхало. За 20 хвилин написав вірш. Позаторік читав його у
школі на шевченківському святі. Раптом одна дівчинка заридала, підхопилася і
вибігла з класу. Вчителька сказала, що в неї недавно дідусь помер. Через якийсь
час вона повернулася, витерла сльози і вибачилася. Я їй сказав: “Дівчино,
ваші сльози – найкраща рецензія, яка була в моєму житті”, – поділився
поет.

Світлана КОРЖЕНКО