На запрошення «Української Європейської
Перспективи» до Праги прибув знаний український поет,
перекладач, літературний критик і громадсько-політичний діяч Дмитро Павличко.
Під час зустрічі в офісі УЄП один із співзасновників міжнародного громадського
об’єднання Богдан Данилишин коротко познайомив гостя з тими українськими
громадами, які працюють сьогодні в чеській столиці зокрема і в Чеській Республіці загалом.
Натомість інший співзасновник«Української Європейської
Перспективи» –
Василь Данилів – поділився своїм баченням політичної ситуації вУкраїні напередодні
цьогорічних жовтневихпарламентських виборів.
Дмитро Павличко, у свою чергу, подякував за
організацію його візиту до Праги,
до міста, з яким пов’язана вся його творча і життєва біографія. Поет, зокрема,
пригадав, що вперше він опинився в столиці тодішньої Чехословаччини ще далекого 1961 року, але більше
враження від перебування в Празі залишив
буремний 1967 рік (так у тексті – Ред.). У той час Дмитро Васильович вивчав
у Карловому
університеті чеську мову і випадково потрапив
на з’їзд чеських письменників, де йому пощастило чути виступи майбутніх
дисидентів Людвіка Вацуліка і Мілана Кундери. Зі слів Павличка, вони
вже тоді, напередодні буремних подій роком пізніше, говорили про те, про що в
СРСР навіть подумати було неможливо.
Павличко пригадав, як ігнорував у 1968 році
мітинг у Києві на
підтримку введення військ Варшавського договору до Чехословаччини,
через він мав певні неприємності, позаяк його прізвище разом з іншими колегами
по перу потрапило до чорного списку радянських репресивних структур. Автор
«Двох кольорів» визнав, що чеський вплив був для нього зламним, як і участь ще
підлітком у сотні Української
повстанської армії.«Отож, як бачите, я ще змалку був бандерівцем», –
пожартував відомий поет і перекладач.
У 1989 році Дмитро Павличко у ранзі секретаря Спілки письменників
СРСР організував до ювілею Тараса Шевченка літературно-мистецьку
акцію під назвою «З Праги доКиєва – від серця Європи до серця України». Тоді
йому пощастило виступити чеською мовою на Празькому граді і навіть цитувати
Ярослава Врхліцького – відомого чеського письменника і перекладача, одного з
найвідоміших класиків чеської літератури.
Після
здобуття Україною незалежності Павличко також неодноразово бував у Празі, підтримував стосунки з головою чеської Спілки
письменників Яном Козаком, постійно перекладав твори чеських поетів українською
мовою. Дмитро Васильович пригадав один із таких знакових перекладів – статтю
Йозефа Фріча «Хай живе Україна»,
написану автором ще в 1868 році. У цій статті чеський поет висловив на той час
сміливу, але пророчу думку: жодна свобода не може бути повною, доки буде
невільним український народ.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Павличко також вважає п’єсу Фріча «Іван
Мазепа» найкращим літературним твором про українського гетьмана з усіх відомих
на сьогоднішній день. Український переклад чеського Мазепи здійснив Роман
Лубківський – один з найкращих перекладачів з чеської мови,
а в 2008 році цей переклад надрукував на своїх сторінках журнал іноземної
літератури «Всесвіт».
Не обминув
своєю увагою творець гранослову і не цензурований повний текст «Кобзаря»Тараса Шевченка,
який був виданий 1876 року саме в Празі. Про цю подію сьогодні нагадує
меморіальна дошка на нічим не примітному будинку на розі вулиць Оплеталової та
Політичних в’язнів, де в XIX столітті знаходилась Грегрова типографія. За
дивним збігом обставин (а може й не випадково?) цей історичний будинок
знаходиться якраз навпроти офісу «Української
Європейської Перспективи».
Дмитро Павличко із захопленням згадав про Яна Палаха,
який був студентомКарлового університету в Празі. На знак протесту проти окупації Чехословаччинивійськами
країн Варшавського договору він 16 січня 1969 року, обливши себе бензином,
скоїв самоспалення поблизу Національного музею на Вацлавській площі в чеській
столиці. Він зробив це для того, щоб пробудити у співвітчизників почуття
людської гідності. На місці самоспалення знаходиться зараз меморіальна дошка,
яка завжди привертає увагу чехів і туристів.
І до, і після
смерті Палаха були спроби вчинити самоспалення, протестуючи проти придушення
Празької весни 1968 року. Один із них – українець Василь Макух, котрий 5
листопада 1968 року на знак протесту проти комуністичної тоталітарної системи,
колоніального становища України і політики русифікації та агресії СРСР
протиЧехословаччини, здійснив акт самоспалення на Хрещатику у Києві. На жаль, про цей вчинок українця в Києві немає
жодної пам’ятки, а неодноразові спроби відновити історичну справедливість не
мали успіху, навіть за часів президентства Віктора Ющенка. Тож Павличко пообіцяв терміново долучитися до
увічнення подвигу Василя Макухи, звернувшись з відповідним проханням до
нинішнього мера української столиці Олександра Попова.
Відомий
український поет схвально оцінив чеський документальний фільм «Бандерівці»,
хоча при цьому зауважив, що два моменти в ньому є відвертою неправдою, яку
треба виправити: по-перше, бандерівці ніколи
не були колабораціоністами і не співпрацювали з гітлерівцями, а по-друге, вони
ніколи знищували євреїв, – це поширений радянською пропагандою міф, який,
на жаль, живий і до тепер.
Дмитро Павличко завірив, що ніколи не піде служити
нинішній владі України,
хоча такі спроби вербування з боку Адміністрації Президента вже були. З одного
боку, йому пропонували посаду посла в будь-якій країні світу, а з другого,
просили підписати листа із закликом до примирення в ім’я моралі. На жаль,
констатував Дмитро Васильович, деякі його колеги клюнули на цей гачок, забувши
про те, що нинішній режим нічого спільного з моральними засади не має.
Герой України, один з
організаторів Народного Руху України,
Демократичної партіїУкраїни, перший голова Товариства української мови імені Т. Г. Шевченкапереконаний,
що шанс на перемогу опозиції в цьогорічних парламентських
виборах є, але
для цього слід виконати кілька умов. Головна з них – це об’єднання всіх
опозиційних сил в одну колону і витворення єдиного виборчого списку, як це
пропонує Юлія Тимошенко. Якщо цього не станеться, вибори будуть програні. Крім того, у
виборчих списках має переважати молодь, яку потрібно шукати і давати їй шанс.
Якщо влада
виграє, то тільки за рахунок фальсифікацій, оскільки сьогодні найгірша
економічна ситуація є на Донеччині. І якщо це станеться, обов’язково буде
другий Майдан, – про це вже зараз варто говорити і поступово готувати до цього
українське суспільство. Люди просто не в змозі далі терпіти знущання, вони
протестуватимуть. І я вірю, насамкінець зазначив Павличко, що
новий Майдан починатиметься не з Заходу, як у 2004-му, а з Донецька.