Відбулась презентація нового роману Павла Вольвача
“Хрещатик-плаза”. Захід пройшов у столичній “Книгарні Є”.
“Хрещатик-плаза” кардинально відрізняється від
дебютного твору Павла “Кляса”. Але, що найважливіше, залишається
стиль Вольвача за яким його і розпізнають. Насамперед це роман про взаємини
людини і міста, – каже модератор зустрічі письменник Михайло Бриних. О 18-й
зала книгарні повна. Прийшли колеги Вольвача Тарас Антипович, Антон Санченко,
В’ячеслав Медвідь, Олексій Микитенко, Олексій Зарахович, Олександр Хоменко, а
також народний артист України Ярослав Гаврилюк і художник Володимир Гарбуз.
Матеріалом для роману став досвід роботи письменника на
“Свобода” у 1999.
“Це важливий шматок життя, який я прожив. Роман був у
пучках рук, – каже Вольвач. Говорить стримано, підбирає слова. – Залишилася
справа за малим – сісти і написати. Розтягнулося це на 9 років. Цей роман
відрізняється від “Кляси” тим, що у першому йшлося про Запоріжжя,
індустріальні околиці, братву, пролетаріат людей, що виготовляють шестерні. Це
були герої кримінальної хроніки, вони більш темпераментні, природніші. Діють
просто – їм наливають, вони випивають. Щось не подобається – б’ють в
“бубон”. Багато хто підходив і казав: “Ну, Пашок, ти дал, нє
ожидал”.
З останнього ряду підіймається есеїст Віталій Жежера.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
“Дуже люблю Павла як поета. Його проза не схожа на його
вірші. От є Вольвач поет, а поезія – це передусім дисципліна. І от такий собі
солдат Вольвач перебуває у цій дисципліні рік, два, п’ять. А потім йде у
самоволку і дозволяє собі в прозі робити все, що не дозволяє у поезії. Коли я
зрозумів прозу Вольвача, як самоволку, вона почало мені читатися легко і
весело. Я отримав задоволення не лише від персонажів і часу, який здається дуже
давнім, а й від того, що це уміння гуляти де ти хочеш і як ти хочеш.
Через півгодини у залі з’являється поет, прозаїк, директор
видавництва “Український пріоритет” Володимир Шовкошитний, 57 років.
Сідає в першому ряді разом з дружиною.
“Щойно скінчився Майдан – говорить Шовкошитний. Багато
письменників приходили туди. Ще більше – повз. Найчастіше бачив Вольвача. Це
справжній мужик, без вихилянь і лестощів. І в поезії, і в прозі і житті”.
Павло Вольвач каже, що увесь час був проти закликів йти на
барикади.
“Треба бути обережним. У Запоріжжі до мене підійшов
хлопець з місцевої газети. Питає: Чи повинен митець бути в такий час на
барикадах? Я сказав, що це нечесно. Ти живий без жодної царапини. Як після
дивитися в очі матерям загиблих? Я там просто ошивався, а мій приятель Сашко
Положинський був як на мирній акції, так і на барикадах. Коли загинули перші
люди, я подумав – яка це страшна відповідальність ставати в позу епічного героя
і закликати йти в бій. Тих, хто займав показушну позицію, не було видно в
епіцентрі подій. А люди помірковані, без гасел робили свою справу на своєму
місці”.
Я був не так багато разів на Майдані як Володя Шовкошитний.
Ніколи не думав, що мені стільки разів буде так страшно. Героїчні шати на себе
одягати не хочу, бо не було цього. Були моменти, що мені здавалось –
“все”. Ну стіна вже, СБУ оголосили військову спецоперацію. Дзвонив
Микитенку і питав що буде далі. На що Олексій відповідав: “Заспокойся. Все
буде добре. Попадають як гнилички”.
Українці не кровожерливий народ. Пам’ятаю штурм офісу
“Партії Регіонів”. Це не був натовп. Мені чомусь стало шкода людей,
які ще кілька днів тому презирливо дивилися крізь тоноване скло найновіших
мерседесів на мене та інших, а тут вони в жалюгідному стані, перелякані. З
двору виїжджав побитий “мерс” з павутиною на склі від удару цеглини.
Мені хотілося щоб він вирвався. І у нього вийшло.
По завершенню письменник зачитав кілька своїх віршів
трирічної давності і роздав автографи. Роман “Хрещатик плаза” можна
придбати за 67 гривень. Його наклад – 3 тис примірників.
Ельдар САРАХМАН