З далекої Гавани надійшла сумна звістка: на сотому році життя помер
найстаріший кубинський письменник, відомий поет і літературознавець, лавреат
Національної премії в галузі культури Анхель Аух’єр.
Він був останнім із могутньої
генерації, що дала Кубі та світові такі імена, як Алехо Карпентьєр, Хосе Лесама
Ліма, Ніколас Гільєн, найретельнішим і найвідданішим дослідником творчості
якого, власне, й був Анхель – упорядник двотомника цього класика кубинської
поезії ХХ століття та багатолітній голова, а згодом почесний голова Фундації
Ніколаса Гільєна.
Тепер, подумки прощаючись із Анхелем, я згадую наші зустрічі 1975 року в
Москві, де мені пощастило бути присутнім на його захисті дисертації в Інституті
світової літератури, 1978 року в Києві, а згодом у Гавані, де одразу після
відкриття 1994 року Посольства України
ми поновили контакти й не переривали їх до завершення моєї дипломатичної місії.
Пам’ятаю його діяльним організатором Міжнародного літературного форуму і вдумливим
співрозмовником, доброзичливим і водночас напрочуд точним, коли йшлося про
сучасних кубинських поетів.
«Анхель Аух’єр живе не лише в наших спогадах, а й у пам’яті цілого
століття», – зазначила під час церемонії прощання Нурія
Грегорі, директор Інституту літератури та лінгвістики Куби. Пам’ять про Анхеля
Аух’єра житиме і в Україні, де він неодноразово друкувався на сторінках журналу
«Всесвіт» і «Літературної України» і де мав добрих друзів та вдячних читачів.
Колись давно в поемі «Острів на дотик» Анхель Аух’єр висловив тугу за
батьківщиною щемкими словами:
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Земля, де моє коріння, спогадами
картає мене за відстань, що пролягла між нами
й здається безповоротною».
Нехай же пухом буде тобі, дорогий Анхелю, рідна кубинська земля, яку ти так
любив і з якою тепер злився назавжди.