Останню кохану Шевченкові підіслали царські власті

26 листопада в Українській академії друкарства відбулася зустріч
українського прозаїка, драматурга, актора, режисера, теле- та ведучого радіо
“Культура” Олександра Денисенка із студентами цього закладу.

Олександр Денисенко розповів про себе, свою сім’ю (батько –
кінорежисер, Народний артист України, лауреат Національної премії ім. Т.
Шевченка Володимир Денисенко, мати – актриса, Народна артистка України Наталії
Наум), про книги “Сердешний рай” та “Межник… На
грані…”.

“Я вважаю, що не можна писати книжку на замовлення, –
зазначив Олександр Денисенко. – Пишуть лише ті, у кого є світогляд. Мріяв усе
життя написати про Шевченка як про людину. Я не піддавав сумніву його
геніальність, ерудицію. Не вмію писати без колізії. Художній прозовий твір має
будуватися на серйозній драматургії. Роман – це події, що передаються через
персонажів”.

Як розповів письменник, він знайшов чимало свідчень очевидців та
документів, які “говорять” про те, що Ликеру Полусмак, нібито останнє
велике кохання Тараса Шевченка, підіслали навмисне. Шевченкознавець із
Санкт-Петербурга Петро Жур каже, що в Центральному історичному архіві є
документи-доноси на Шевченка з резолюцією царя про те, щоб поета
“споїли”, а потім, щоб йому “підіслали дівчину”, після чого
поет познайомився із Ликерою Полусмак. Сам же Шевченко сприймав її як Галатею –
він її вчив, виправляв, по суті створив і пізніше полюбив власноруч створений
образ.

“Сердешний рай” – привернення уваги до петербурзьких
подій 1860 року. У книзі чимало документів. “Шевченко Ликері зняв квартиру,
найняв репетитора, аби вона вчила французьку, передав курку. Він зайшов у
квартиру, а в цей час учитель французької одягав штани, з кишені яких стирчала
курка. Шевченко такого не сподівався, він звернувся до неї: “Ти ж людина,
а не кусок мняса”, на що Ликера сказала, що у не ї м’яса багато і на нього
теж вистачить. Шевченко обурився і написав їй записку з тим, щоб вона віддала
йому все, що він їй купував. На що вона відписала “В твоих записках никто
не нуждается, в нашем сортире бумажек много”. Ця записка власне є в моїй
книзі “Сердешний рай”, я натрапив на неї в архівних документах. Цю
п’єсу я написав як хроніку”.

Сюжет книги “Межник… На грані світла й тіні” (перша з
чотирьох історій роману-фентезі “Межник або всесвітнє свавілля”)
цікавий тим, що побудований на ведунських традиціях українців. “Знаєте,
хто такий межник? Це не лише той. Що межує з чимось, це той хто живе у цій
межі”, – запевнив Олександр Денисенко.