Український режисер Олег Сенцов видає двотомне видання, до якого увійдуть щоденник «Хроніка одного голодування» та збірка малої прози «4 з половиною кроки», написані в російській колонії. Про це повідомляє detector.media з посиланням на видавництво.
Двотомник вийде друком у «Видавництві Старого Лева». Старт продажів запланований на першу річницю звільнення українських політв’язнів Кремля – 7 вересня.
«Обидві книги не пов’язані між собою сюжетно, але мають спільну тематику, тож аби краще зануритися та відчути цей світ, ми рекомендуємо вам почати читання зі збірки оповідань “4 з половиною кроки”, яка містить у собі історії реальних в’язнів, з якими зустрічався автор, а вже після цього переходити до непростої подорожі “Щоденником”, який стосується самого Олега», – йдеться в повідомленні.
Перший том – «Хроніка одного голодування» – це тюремний щоденник, який пан Сенцов почав вести в травні 2018 року: на третій день після оголошення про голодування, що тривало 145 днів. Його надрукують без жодних змін та доповнень.
У другому томі – «4 з половиною кроки» – міститься збірка малої прози Олега Сенцова, написана в російській тюрмі. Автор розповідає про життя в’язнів та про обставини, що привели їх у неволю.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Книга буде двомовною: під однією обкладинкою надрукують оригінал тексту російською мовою та переклад українською, виконаний Сергієм Осокою.
«Голодування відбувається в ізоляції, тому там достатньо часу і від цього з’являлось багато думок, котрі хотілось записати. А потім це перетворилось у певну щоденну процедуру – писати хоча б трохи у щоденник, хоч щось, лише б відволіктися від ситуації. Це допомагало триматися, з’явився якийсь сенс у кожному з цих безкінечних, монотонних і однакових днів голодування. Головною проблемою ведення щоденника був ризик, що його заберуть, оскільки писати у в’язниці про в’язницю не можна. А в цьому щоденнику є багато неприємних для адміністрації описів, які вони бажали б не розголошувати. Тому пишучи щоденник, я дуже ризикував, що заберуть не лише його, але і решту моїх рукописів. Але оскільки ставки були занадто високими, я продовжував писати, тому що це допомагало мені триматися. Обшуки проходили щодня і ці зошити з щоденником часто намагались читати працівники в’язниці. Щоразу це був дуже напружений момент – зрозуміють про що йде мова чи ні. Рятував мій нерозбірливий та дрібний почерк, а також те, що записи у щоденник робились без абзаців чи виділень – суцільний дрімучий текст, а також розгорнута мною операція по прикриттю, яка ґрунтувалася на байках, які я створював для тюремщиків: про написання нової книги не про в’язницю, а просто щоб розвіятись», – розповідає Олег Сенцов про роботу над книгою.