Неда Неждана: «П’єса – це чути простір»

У мистецькій залі Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка студенти-літтворці зустрілися з драматургом Недою Нежданою. Поговорили про театр загалом та найсвіжішу постанову Неди «Майдан інферно», що відбулася нещодавно у Франції. Після спілкування з гостею молоді поети та прозаїки виступали зі своїми творами.
Неду Неждану запросив до Інституту Центр літературної творчості його директор Михайло Наєнко, який і познайомив студентство із гостею. Неда має зв’язок з Університетом: викладала філологам теорію та практику драматургії. Саме тут вона також захистила дисертацію (тема – «Структурна роль міфу в сучасній українській драмі»). Нині вона працює в Центрі Леся Курбаса. Починала свою творчу діяльність, як більшість митців слова, із поезії, і навіть випустила не одну збірку. Але згодом знайшла себе в драматургії. Створила вже 24 п’єси, 10 із них бачили світло рампи в різних театрах світу. Надія Мірошниченко (справжнє ім’я драматурга) чи не єдина з сучасних творців, чиї п’єси ставлять за кордоном. Загалом не так багато українських письменників знані поза нашими теренами (Михайло Кузьмович згадав також Миколу Куліша, Олександра Довженка, а професор Олександр Астаф’єв не оминув увагою і Володимира Винниченка). Зовсім нещодавно Неда повернулася з Франції, де на сцені Ліонського театру грали її «Майдан інферно». Переклад драми французькою розпочався вже після написання, у 2014 році. Також п’єсу перекладено англійською.
Детальніше про студентську драму розповіла вже сама авторка. Майдан 2013-2014 рр. для неї вже третій. Перший вона пройшла у 1990, під час Революції на граніті. Загалом дівчина-відмінниця зі школи вчилася відстоювати свою позицію. Пригадує перший такий випадок із 9 класу, коли нова вчителька раптом почала ставити їй двійки і трійки за неправильне трактування української літератури. Надія вирішила змінити школу! Але хорошу ученицю не хотіли втрачати, до неї дослухалися. Отже, рішучості їй було не позичати вже в 1990-х. Дівчина взяла наплічник і лишила мамі записку, що йде на Революцію. Неда пригадує: тоді страйкували всі виші…
А що ж до Революції Гідності? Тоді на Майдані був уже її син-телережисер. Жінка пам’ятає жах тих днів. Початок п’єси фактично зародився в ранок розстрілів. Неда всотувала, збирала кожне враження. Тоді вперше зрозуміла, що таке страх. – не тільки за себе, а за близьких, за друзів. Прийняли «закони 16 січня». Письменниця пригадує: їдучи в метро, зняла синьо-жовту стрічку… І от до вагону заходить гурт 17-річних хлопців і співають колядку. Їй стало невимовно соромно – вона повертається в центр, знову купує синьо-жовту стрічку та вже не скидає її. Здається, це найдивовижніший епізод, який вона бачила – та колядка.
Революція, на думку Неди, – прорив у майбутнє, наслідок кризи цивілізації. Зараз світ розвивається за законами драматургії. Так писала Неда в січні 2014 для газети «День». Авжеж, ми спостерігали ритуал переродження. На загал можна порівняти людську історію з міфологічною або біблійною: криза в еволюції, отже, має створитися щось нове; нове не приймається усталеним; воно має прорвати – відбувається жертва. Таким є розвиток історії.
Сучасна війна ґрунтується на маніпуляціях. Як каже пані Забужко, бомблять мізки, а не міста. Є дві речі, які маніпулюють людьми – страх і гроші. Але революціонерів не купиш, не звабиш. Те, що єднає повстання по всьому світу, – гасло «Воля або смерть». Наш Майдан відрізнявся тим, що тут кожен думав не про те, хто є лідером, що кожен окремо забере з цього протистояння, а що він сам може дати.
Отже, того року в Україні вирували події Майдану. І після його кульмінації сталося так, що Неда Неждана потрапила завдяки конкурсу у французьку резиденцію для письменників і перекладачів «Дім Європи та Сходу». Там вона збагнула, що наразі ні про що інше, як про події власної країни, не може писати. Детонатором сюжету стала історія директора Центру Курбаса, яка допомогла хлопцю в комі. Той втрапив у важкий стан після побиття на Майдані: він уже виходив із площі, але побачив, як б’ють дівчину і заступився. На цій оповіді базується сюжет «Майдану інферно». Молоді люди губляться та знаходять одне одного в кінці п’єси на Майдані як у єдиному місці, яке їх звело. Тут простежується міф про Орфея та Еврідіку, але це міф навпаки: жінка шукає чоловіка; пекло виходить на землю. Inferno з латини – пекло. Перша назва п’єси була «Потойбіч пекла». Як знаємо, символ пекла – вогонь, однак на Майдані він був якраз рятівним для протестувальників. У драмі бачимо 4 світи: реальний, внутрішній (потойбічний), віртуальний (без Фейсбуку б Майдан не був таким потужний) та світ «Беркута», Автомайдану (останній авторка в тексті приховала). Неда намагалася писати так, аби донести про Україну та ці події людям, які нічого про нас не чули. І зараз про Україну мало знають. Містком стають змішані сім’ї (українців та іноземців) та університети – вони перекладають наші твори, цікавляться культурою. Неда також згадала про антологію українських п’єс «Від Чорнобиля до Криму», перекладених французькою. 9 текстів упорядкував Домінік Дом’є. Туди входить твір Ріната Бекташева – перша п’єса, перекладена з кримськотатарської французькою. Збіркою п’єс показали картину України в історії та сучасності.
Цікаво, що твори Неди самі рухають авторкою. Вказують, куди їхати, із ким зустрічатися… На сьогодні у 20 країнах на 5 континентах щось відбувалося із текстами письменниці. Неждана певна: драма – особливий рід літератури. Вона має бути живою, давати енергію, передбачає реакцію публіки. «П’єса – це чути простір», – каже Неждана, – «Ми – інструменти цього світу, через нас він може заговорити». Поезія та проза натомість неначе бункер, з якого письменник бачить світ. У драмі автор має зазирнути в душу до кожного персонажа, аби той ожив. П’єси, на думку гості, – це магічна гра зі світом, це іграшка, яка змінює життя людей. Звісно ж, не треба боятися говорити у творах про свої національні, державні проблеми, намагаючись писати про «універсальне». Якщо пишеш про своє – знайдеш відгук у душі глядача. Для іноземних читачів це дуже важливо. «Драматургія – це та маска, яку може приміряти іноземець. – переконує Неда. В українців має бути культурне обличчя, без якого ми станемо тінню».
Така палка розповідь викликала запитання, зокрема в старости літстудії Богдана Братуся. Богдан і продовжив вести зустріч. Далі виступали студенти з новими творами, які всім прийшлися до смаку. Почули Сабріну Вайзер, Карину Кошель, Владислава Хоменка, Олександру Середу та Віру Довгаль. Староста Богдан зачитав вірші Анастасії Дячук та Аліни Куроченко – двох чудових поетес. Олександра ж виграла «Антологію сучасної поезії США», яка розігрувалася між літстудійцями.
 
Юлія Кузьменко.
Фото Валерія Попова
Відділ зв’язків із громадськістю  інституту філології
 
«Українська літературна газета» №21 (261) 25 жовтня 2019

Прокоментуєте?