На Смілянщині вшанували пам’ять Тодося Осьмачки

466

У селі Куцівка, що на Смілянщині, відбулося вшанування пам’яті відомого українського письменника Тодося Осьмачки за участі делегації Черкаської обласної організації НСПУ на чолі з Володимиром Поліщуком. Синдром Осьмаччиного «божевілля», його позиція тотального неприйняття всього совєтського достоту увиразнилися в сучасних умовах війни з росією та набули особливої гостроти, наблизившись до нас у циклічному часопросторі.

А день шумів з ясних джерел

на мальовничі панорами,

і наді мною велетень орел

летів і блискав пазурами,

такими, як у косаря коса,

коли влітає в вогкі трави

і об жало її бряжчить роса,

покіс пригнувши золотавий…

(з вірша Т. Осьмачки «Марево Есхілового орла»).

Церемонія пошанування відбулася на ґанку Куцівського сільського будинку культури, на стіні якого встановлено меморіальну дошку на честь письменника. Дійство стартувало вступним словом В. Поліщука, який акцентував актуальність позиції Т. Осьмачки, адже останній мовив про московію як північ, країну «північних холодів». «Україна стала на вирішальний бій проти свого одвічного ворога. І ми сьогодні маємо всі підстави говорити, що Україна переможе в цій війні, бо війна наша справедлива, війна наша на лінії добра і зла. І саме зло, яке уособлює московія, буде знищене», – підкреслив голова Черкаської обласної організації НСПУ.

Вступне слово про видатного земляка далі підхопила минулорічна лавреатка Всеукраїнської літературної премії імені Тодося Осьмачки Валентина Коваленко: «Наш народ став на прю із цим злом. І коли ми обов’язково переможемо, ми матимемо перемогу над ворогом тисячолітньої історії. Сьогодні ми згадуємо того жертовного письменника від глибу української землі, який був найнахабнішим письменником СРСР, адже міг говорити, симулюючи божевілля, міг говорити страшні, правдиві речі».

Захід продовжився поетичними читаннями в досить камерній атмосфері. Катерина Вербівська, Валерій Власюк, Оксана Галаєва, Олександр Діхтяренко, Валентина Коваленко, Ганна Синьоок декламували авторські поезії на мотиви нинішньої війни, зливаючись тремтливими голосами з Голосом Тодося Осьмачки, котрий щороку спускається з горішніх висот у рідну Куцівку й бодай у дні народин і вшанування його пам’яті стає ближчим до нас, земних, підказує і настановляє… Надто тепер, коли випав один із найзнаковіших обертів у колообігу української історії.

Під час церемонії пошанування В. Поліщук оголосив ім’я цьогорічного лавреата Всеукраїнської літературної премії імені Тодося Осьмачки. Ним став Іван Малюта – автор художньо-документальної повісті «Двічі не вмирати» (окрім книжкового формату – видавництво «Український пріоритет», 2021, – текст був видрукуваний у кількох числах часопису «Холодний Яр»). Тема повісті – повстання радянських рабів-каторжників у Воркуті 1955 року. Головним героєм є Ігор Доброштан – відчайдух-українець, в’язень, колишній фронтовик родом із Черкащини. У реаліях повномасштабної війни з росією твір І. Малюти видається якщо не літературним передбаченням, то бодай запізнілим застереженням: «Будь-які завойовники, близькі чи далекі, завше є окупантами. Хоч би як сусіди-вороги – на прикладі московітів-росіян – не маскувалися за тривалістю поневолення під личиною «старшого брата» <…> Хоч би як далекі чужинці, так званої вищої, арійської раси, під час Другої світової війни не видавали себе за визволителів од комуністичного іга».

Опісля всі причетні завітали до церкви Різдва Пресвятої Богородиці, в якій свого часу був хрещений Тодось Осьмачка. Молебень пам’яті митця здійснив отець Василь, який натхненно опікується храмом, іменуючи його церквою Тодося Осьмачки. Учасникам дійства відкрився ще один, таємничий, світ храму – дивовижне підземелля з експонатами на кшталт львівських кам’яниць…

Для багатьох стало відкриттям, що Куцівка славетна Хресною дорогою, яка символізує єдність східної і західної України, всіх християн східного й західного обрядів. Тут щодня служиться молебень за всіх воїнів України, родичі бійців відсилають спільні молитви за здоров’я захисників, перемогу й мир українського народу.

Осьмаччині слова:

І я до Бога не ішов, а линув,

не почуваючи тремтіння ніг,

та перервати рідну пуповину,

що в’яже до землі мене, не зміг, –

є доказом «присутності» митця – бодай у знакові для нього дати. І надто тепер – у знаковий для всієї України час.

Ганна Клименко-Синьоок

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!