14 серпня 2022 р. в Києві відбулася благодійна акція «О слово! Будь мечем моїм!», яку зініціювали та організували Волонтерський координаційний центр ua.help та Юрій Левченко.
Затишну залу для заходу на підтримку бійців підрозділу Рота УВО 23-го окремого батальйону спецпризначення Збройних Сил України, для збору коштів на придбання передовсім оптичних пристроїв «Bushnell 16×52» та інверторів для автомобілів, надали працівники Національного музею літератури України.
Митці, що завітали в Київ із розташування батальйону, ‒ не перші, хто заохочує своєю творчістю українців до благодійності. Від 2014 року волонтерство стало не лише родзинкою України, що увиразнює прагнення українців до незалежності, ‒ волонтерство на підтримку ЗСУ стало вже традицією, яка від 24 лютого спалахнула з новою силою. Співаки і поети проводять благодійні концерти в Україні і за кордоном (Святослав Вакарчук, Сергій Жадан, «Kozak System»), у бомбосховищах – на станціях метро («Без обмежень», «Друга ріка», ТНМК), у кав’ярнях (цикл заходів «На шапку»), навіть на воді (15 серпня в Києві відбувся перший водно-підземний концерт на каяках на Жуковому острові. У закинутому тунелі так званого «сталінського метро» виступили бандурист Роман Гриньків та вокалістка Лариса Дедюх). В Україні створено потужні благодійні фонди, які вирішують питання забезпечення бійців необхідною амуніцією, медикаментами, продуктами, автомобілями, дронами тощо. Не лише Україною, а й світом шириться, зокрема, акція «Подаруй ЗСУ байрактар». Так, БПЛА Bayraktar TB2 для ЗСУ передали благодійники Литви і Польщі.
Проте для письменників Бориса Гуменюка і Сергія Пантюка, барда Ігоря Двигала, які від 24 лютого добровільно пішли «на вОйну», це була перша змога в умовах воєнного стану не лише покавувати на Хрещатику, пригоститися київською перепічкою, а й поділитися своїм мистецьким відчуттям війни, яка для них триває від 2014 року.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Борис Гуменюк ‒ логіст Роти УВО, учасник московсько-української війни, заступник командира батальйону ОУН 2014-2015 рр., письменник ‒ як перший фронтовий поет новітньої України читав свої знамениті «Вірші з війни» (2014). Твір «Коли юна дівчина Ліна Костенко…» прозвучав на ушанування легендарного полку «Азов». Саме у складі цього підрозділу розпочав свою війну проти російської навали 2014 року доброволець Борис Гуменюк. Потім епічно-елегійно прозвучали рядки «Заповіту»:
…А сьогодні ми ще копаємо землю
Цю дорогу українську землю
Цю солодку ласкаву землю
Пишемо гуртом саперними лопатками
На її тілі
Останній вірш української літератури.
Ще живі
Наприкінці Борис Гуменюк поділився рядками, які написав цього пекельного літа після розмови з побратимом Богданом Пастухом, літератором і бійцем ЗСУ:
…шо тобі сказати?
ходили вчора в розвідку
принесли на берцях мозок нашого ротного
плита на грудях мого побратима вигнулася всередину
і перетворилася на тюльпан
серце билося через раз
приводимо до ладу зброю і амуніцію
слухаємо музику
мовби щось із Шуберта
це так красиво працює наша арта…
Сергій Пантюк ‒ головний сержант Роти УВО, учасник московсько-української війни у складі батальйону ОУН, письменник ‒ згадав свої актуальні в умовах російсько-української війни вірші зі збірок «Так мовчав Заратустра» (2017), «Про 100 вірші» (2018), продекламував нові поезії і додав особливого патріотичного драйву мистецькому заходу. На прохання слухачів прочитав дитячий вірш зі збірки «Абетка грибничка». А також презентував свій досвід літературного редактора в окопі – книжку «Переселені сонечка: маленькі історії великої звитяги» ‒ казки та ілюстрації дітей, що переїхали до Рівного під час війни (авторка проєкту Олена Медведєва).
Ігор Двигало ‒ стрілець Роти УВО, учасник московсько-української війни, один із організаторів фестивалів «Ше Фест» та «Ше.Пісня», бард ‒ презентував не лише своє мистецтво композитора і виконавця, а й автора віршів. Як зауважив Ігор Двигало, писати поезію він почав тоді, коли долучився разом із друзями до добровольців Роти УВО і почав набиратися нового досвіду. (Побратими по секрету сказали, що Ігор – найліпший снайпер підрозділу).
Що найцінніше у цій трійці добровольців – вони є не лише митцями і патріотами, а й друзями. Отак знаменита фраза Ремарка «три товариші» відлунює нині на українському фронті.
Присутній на заході голова ОУН – громадської організації, що опікується підрозділом Рота УВО ‒ Богдан Червак нагадав, що Українська військова організація (УВО) була створена 1920-го року під керівництвом командира січових стрільців полковника Євгена Коновальця. Роту УВО у березні 2022 року організовано у складі 126-го батальйону територіальної оборони 112-тої окремої бригади територіальної оборони. Бійці підрозділу виконували завдання по захисту Києва на східних околицях міста. Нині Рота УВО, яку очолює Євген Чепелянський, входить до складу 23-го окремого батальйону спецпризначення Збройних Сил України.
До виступів митців-воїнів долучилися Святослав Силенко, Михайло Гречкин, Хельга Джуваго.
Також до присутніх звернувся Юрій Левченко, який наголосив, що тут, у тилу, важливо не лише допомагати фронту, а й нагадувати тим, кого оминули жахи цієї віни, що боротьба з ординською навалою триває. Боротьба виснажлива, жорстока. І перемогти ми в ній зможемо лише тоді, коли всі українці об’єднаються і в діях, і у прагненнях.
Враженнями від заходу, на якому не було байдужих чи не «своїх», поділилися його слухачі.
Тетяна Шептицька:
Благодійний концерт «О слово! Будь мечем моїм», що відбувся у Національному музеї літератури України в неділю, мав на меті зібрати кошти для оптичних прицілів та інших потреб роти УВО, де служить мій чоловік і його побратими. І хлопці отримали не лише кошти, а й ліки, смаколики, зроблені вручну, книжки, сувеніри ‒ які приносили друзі й просто незнайомі їм люди. Та найголовніше вони були рясно обдаровані нашою любов’ю, оплесками, теплом і радістю від зустрічі. Вперше за багато часу мої очі сяяли, бо…
Але й усі, хто завітав на концерт, надихнулися від бійців спокоєм і впевненістю, розумінням і відчуттям непереможності українців. Наші воїни не ділилися історіями, хоча знаю, що мають їх багато, а говорили про сьогодення й майбутнє; читали давні й нові тексти; співали легендарний «Меч Арея». Я вкотре заплакала, слухаючи «Заповіт» Бориса Гуменюка, і вкотре, як заклинання, повторювала за Сергієм Пантюком:
…Тож хай тануть томи на полицях, неначе туман.
Преобрáження легше пацити у полі, як в попелі.
Вічну істину вигризуть миші на тих же покійних томах,
І від спраги загнеться останній москаль в Севастополі!
Цей вечір став моментом єднання, солідарності, суголосності, доказом, що ми є, ми стоїмо, ми переможемо!
Юрій Ковалів:
Благодійний концерт «О слово! Будь мечем моїм!» відбувся не тільки задля підтримки Роти УВО, що протистоїть нині рашистській агресії, а й висвітлив пасіонарний чин сучасного українця, спроможного стати повноцінним суб’єктом свого буття, невгнутий дух націоналіста, яким постають фронтовики Б. Гуменюк, С. Пантюк, І. Двигало. Вони без вагань стали на захист України, тільки-но 24 лютого москалі посміли ступити на нашу землю. Важливо, що захід проведено без гасел, декларацій, на високому артистичному рівні, властивому національній культурі. Важливо, що концерт мав інтермедіальний характер, при поєднанні слова як основи духовного світовідчування, здатного матеріалізуватися в чин спротиву московським агресорам, й музики як вияву національної душі. Шорсткі, по-чоловічому вольові верлібри Б. Гуменюка ‒ активного учасника російсько-української війни сприймалися світлинами воєнних буднів, безпосередньо пережитих автором, перегукувалися з віршами С. Пантюка, який, до речі, не покидає своєї видавничої справи, редагуючи, наприклад, твори дітей, які побували під окупацією. Фронтовий подих відчувався і в гітарному мелосі ‒ в речитативних співах волонтерки Хельги Джуваго, особливо в енергійних ембатеріях снайпера І. Двигала, який читав також власні вірші. Їхні виступи були суголосні лірному виконанню М. Гречкиним класичних і сучасних пісень. До таких творів звернувся і С. Силенко ‒ син кобзаря Т. Силенка, композитор, засновник й лідер гурту «SVIATOSLAV». Він вразив слухачів віртуозною грою на кобзі й гітарі, культурою модерування благодійного концерту. Захід завершився потужним виконанням пісні «Меч Арея», твору, на жаль, відсутнього Василя Живосила Лютого та Гімном України.
Ніна Головченко
Фото: Олександр Вакуленко