«Мовчання винних»

Популярний
письменник Пауло Коельо у колонці для британського видання Daily Mail написав про Чорнобильську катастрофу
26 квітня 1986 року.

«Мовчання винних: Радянський Союз святкував День праці в той
час, як радіація стягала своє мито (Silence of the guilty: The Soviet Union was
celebrating Labour Day as Chernobyl’s radiation was taking its toll) — таку
назву має есей Коельо. У ньому письменник розповідає про нещодавній досвід
відвідин Чорнобиля. Найбільше Коельо вразило те, що в місті й у всьому
величезному СРСР на час трагедії панувала тиха й мирна пасторальна картина, як
на відео, що його показала туристові-Коельо в місті-привиді.

«Цілком можливо, що дехто з цих людей знав про те, що сталося за
2 км
звідси. Також цілком можливо, що ці люди знали про 30 жертв – це багато, – але
не достатньо багато, щоб змінити рутинне життя мешканців міста», — пише Пауло
Коельо.

Радіація з Чорнобиля була у 90 разів більша, ніж та, що її
скинуто на японське місто Хіросіма. «Потрібно було негайно евакуювати людей,
але ніхто, абсолютно ніхто нічого не повідомляв – після всього, що трапилося,
уряд не визнав своїх помилок».

Письменникові також відомо, що в Києві 1 травня відбувся
традиційний парад до Дня праці: «Люди виходили на парад, не знаючи, що в
повітрі зависла невидима смерть».

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

«30 смертей, за словами експерта Джона Ґофмана, перетворилися на
475 тисяч фатальних випадків раку й у стільки ж випадків не фатальних, —
зазначає Коельо. – Проте мовчання винних тривало куди довше, ніж очікувалося;
зрештою, ніхто не бачить радіоактивного пилу». Коли радіоактивний пил покрив
Європу, 400 тис. людей довелося пересити, 2 тис. міст просто стерлися з мап, —
підсумовує Коельо.

«Через мовчання винних, невинні теж лишаються в тиші – адже тут нічого,
зовсім нічого сказати».