Мова, мова і ще раз мова

221

NYTimes.com
повідомила про вихід книжки Джека Линча «Дилема лексикографа» (Jack Lynch. The
Lexicographer’s Dilemma).

Рецензія Ніла Ґенцлінґера започаткувала цілу дискусію
з приводу проблематики, яку окреслив Линч для сучасної англійської мови:
словникарство – це нормування певного масиву слів чи фіксація реального
процесу… Тобто, всі мусять писати й говорити так, як жадають мовознавці, чи
мовознавці відбивають у своїх словниках живу мовну реальність (зазначаючи,
скажімо, частотність слововживання в репрезентативних вибірках), залишаючи
користувачеві робити власний вибір. Або, як пише Линч: «Усі ознаки свідчать про
те, що світ кардинально змінився, і ті, кого ми в своїй уяві називаємо носіями
англійської мови, цілком можуть втратити ефективний контроль за розвитком
англійської мови».

У своїй останній
статті «Значення інтернет-культури» в www.eurozine.com Казис Варнеліс доводить
неможливість контролю новітнього електронного дискурсу. Водночас
www.gutenberg.org місяць тому розповсюдив одну з останніх праць Марі Лебер
(Marie Lebert) «Інтернет і мови». Канадійка ґрунтовно розглядає порівняно нове
ґлобальне явище активного мультилінгвізму, підтримуване Інтернет-дискурсом.
Багато цитованих нею авторів вважає, що загальна тематика має лишатися в рамцях
якогось варіянту англійської, а цільовий ресурс, скерований до тієї чи іншої
етнічної групи, має бути «якимось варіянтом» місцевої мови. В інтернеті вже
існують два відповідні проекти Тайлера Чеберса: «Сторінка мов людства» і
«Інтернет-словник». Проекти Чеберса якраз відбивають підхід, за яким словник
має бути всевбирним і фіксувати все, що стосується конкретної мови в сучасності
й минулому.

Такий аспект
здебільшого викликає алергію у мовознавців і ентузіазм у десятків мільйонів
користувачів сучасними ресурсами. Наразі йдеться не про мовознавчий допис, а
про спробу провести якісь аналогії з сучасним життям української мови. І
відразу постає безліч наріжних питань: що таке літературна мова? Чи більшість
текстів у поточному обігу стосуються традиційного уявлення про літературну мову
(красне (до почервоніння) письменство, кіно, періодика)? Чи будуть у школі
надалі вивчати літпроцес 1990-2010 р. і чи не доведеться при цьому вилучити
повністю або частково доробок десятків найпочитніших українських літераторів?
І, найголовніше, – чи можна в нашому політично розшарпаному середовищі говорити
про норму в літературному слововживанні? Чи варто, використовуючи приклад
словників Вебстера або Даля, видати для повсякденного вжитку «Словник живої
української мови»?

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!