ЗВЕРНЕННЯ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІМЕНІ СЕРГІЯ ПОДОЛИНСЬКОГО ДО СПІВГРОМАДЯН І КРАЯН СВІТУ З НАГОДИ МІЖНАРОДНОГО ДНЯ ЗАХИСТУ ДІТЕЙ
Діти – наше майбутнє. Проте найкровопролитніша у ХХІ столітті війна рішуче заперечує права дітей: викреслює не тільки дитячі сподівання, але й перекреслює їхні життя. Нинішні діти змушені нарівні з дорослими осмислювати обставини, що спричиняють війну, осягати суть очікуваної перемоги й окреслювати перспективи повоєнного розвитку. Безпідставне зволікання із вирішенням задавнених проблем виникнення і тривання теперішньої війни спричиняє загострення глобальної кризи. Однак людство донині не знаходить достойніших засобів її розв’язання, окрім мілітарних.
Потребують неупередженого з’ясування чинники виникнення і способи розв’язання воєнних конфліктів, а насамперед – постання російсько-української війни у 2014 році та її повномасштабного розгортання 2022 року. Наша спроможність опановувати причинно-наслідкові зв’язки, що визначають кризовий розвиток глобального часопростору, потребує новітніх підходів. Йдеться про здатність сучасної homo sapiens завершити найкривавішу війну початку тисячоліття відповідно до інтересів майбутніх поколінь.
Власним і загальнолюдським нащадкам маємо привити вміння «вжитися думкою у поняття субстанції», тобто духоматерії. Якраз це вміння відкриває майбутнім поколінням осягнення нашої найпершої перемоги. Належить бачити: щойно Україна у перші дні війни здобула свою мілітарну перемогу – вона отримала шанс стати не просто ключовим суб’єктом, а миттєво опинитися в епіцентрі світової геополітики, спричинивши її докорінні зміни.
Субстанційний підхід вимагає передання у спадок нащадкам радше духовно-інтелектуального, ніж мілітарного потенціалу. Бо сила духу й інтелекту в теперішніх обставинах є не тільки обов’язковою передумовою мілітарної сили. Вона стає запорукою нашої остаточної перемоги і повоєнного відродження. Обраний підхід потребує, аби в епоху ноосфери, в умовах гібридної війни Україна гуртувала плеяду подвижників, спроможних давати ворогу духовно-інтелектуальну відсіч, адекватну переможному мілітарному спротиву кінця лютого – початку березня минулого року, коли український народ разом із силами самооборони й ЗСУ провалили ворожі наміри бліц-крігу і московитам не вдалося захопити Київ «за три дні».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Маємо передавати майбутнім поколінням передовсім питомо національне світобачення українства. На відміну від інших типів світобачення, особливо насильницьки накинутих українству, воно має гуманістичний вимір. Святий обов’язок сучасників перед майбутніми поколіннями – передати естафету покладеної на Україну загальнолюдської місії, яку мають втілити наші нащадки.
Найпосутнішими умовами новітнього призначення України є: 1. Принципово нова світоглядна місія. Ukraine know-how: Україна знає, «як і куди спрямовано економічний процес – на безсмертя цивілізації чи на її загибель». 2. Нова темпоральна місія. Втілюючи її, Україна ініціює написання новітньої національної та загальнолюдської сторінок світової історії. 3. Нова геополітична місія. Вона передбачає участь України в облаштуванні світоустрою на новітніх засадах.
Визначальними серед змін часопростору, які спричиняє Україна, є світоглядні засади, що визначають наше призначення для сучасного світу. Окреслюються напрями їхнього втілення – постає завдання надавати власним і загальнолюдським нащадкам знання, покликані формувати відповідне глобальним викликам мислення наймололодшої генерації українства. Йдеться про принципово нові завдання науки й освіти, заснованої на адекватних світоглядних засадах. Вони потребують подальшого зосередження уваги та детальнішого розгляду.
Субстанційний підхід знайшов застосування у сфері української економічної думки в останній чверті ХХ ст. Ключова проблема досліджуваного підходу полягає у наданні із природознавчих позицій відповіді на основне питання економії як науки. Ідеться про з’ясування джерела (субстанції) додаткового продукту. Правильна чи неправильна відповіді на порушене питання дозволяють малювати уявну картину загальнолюдського пізнання. Метафорично ця картина, зміст якої маємо доносити до майбутніх поколінь, зображає два дерева. Перше дерево посадив Ф.Кене, друге – А.Сміт. Їхні плоди (тобто знання) є поживними (життєствердними) або ж отруйними (смертоносними). Незіставні між собою, ці знання суголосні рятівним чи протилежним їм наративам.
Структура картини свідчить, що крона першого дерева пізнання має три галузки, якими відповідно є: європейська фізіократія, українська наукова школа фізичної економії, а також сучасна світова фізико-економічна думка. Тож дві з трьох галузок життєдайного дерева є віддзеркаленням питомо українського знання чи його імплементації в економічну скарбницю людства.
До власних і загальнолюдських нащадків маємо донести ідею імплементації українських здобутків у скарбницю загальнолюдського економічного надбання. Якби священнослужителі і науковці, освітяни та діячі культури і мистецтв, дипломати і правники, соціально активні громадяни керувалися парадигмою ноосфери, беручи до уваги обставини гібридної війни, і докладали свої духовно-інтелектуальні зусилля до примноження мілітарних намірів українського війська, – наша очікувана перемога виглядала б істотно ближчою.
Сучасним сегментом світового фізико-економічного надбання є екологічна економіка – принципово новий напрям економічної думки, який грунтується на природознавчій основі. Вельми значущим для майбутніх поколінь феноменом є те, що визнаючи непроминущі здобутки українця С.Подолинського, зарубіжні науковці ще кілька десятиліть тому поставили його на чолі плеяди подвижників цього наукового напряму. З огляду на значущість інтелектуального доробку кожного із дослідників, вважаємо доречним іменувати їх “апостолами екологічної економіки”. А беручи до уваги піонерні здобутки д-ра С.Подолинського як засновника української наукової школи фізичної економії та фундатора фізико-економічної парадигми у світовій науці, до когорти науковців, доробок яких є потенційно значущим внеском в еколого-економічне надбання людства, слід ввести подвижників національної економічної школи – видатного мислителя і натураліста акад. В.Вернадського та інтелектуала і правозахисника М.Руденка.
До майбутніх поколінь маємо донести одну із найпосутніших заслуг останнього. Ця заслуга полягає у формулюванні новітнього визначення економічної науки, котре є як питомо українським, так і загальнолюдським: це наука, «від якої залежить життя на Землі». Визначення М.Руденка має глибокий екзистенційний зміст. Особливо значущою є залежність життя від науки, цілковито протилежна смертоносній сентенції про «буття, що визначає свідомість». Пропонований дефінітивний підхід М.Руденка є продовженням обгрунтованого ним субстанційного підходу. Доведена мислителем здатність вжитися у парадигму субстанції стає світоглядним засобом новітнього розкриття сутності, змісту і наповнення принципово нових для світової економічної науки знань, парадигму яких мають опановувати сучасні покоління і наші нащадки.
Нині вже замало вести мову про фізико-економічне мислення, господарювання чи урядування. Бо насправді йдеться про життєствердну економіко-філософську культуру. Що більше: мається на увазі світоглядна культура, за сутністю, змістом і наповненням парадигмально відмінна від смертоносної. Ця культура призначена для порятунку теперішніх і прийдешніх поколінь. А відтак здатна витісняти культуру, призначення якої не пов’язане з їхнім життям. Утверджуючи властиве нації рятівне інтелектуальне надбання, сучасне, а особливо майбутнє українство покликане запроваджувати виховання захисників інтересів власних і загальнолюдських нащадків.
Викладені положення дозволяють і життєдайне дерево, і його галузки, плоди яких є поживними, вважати симбіозом потужної інтелектуальної сили. Ця життєдайна сила містить унікальний виховний заряд – вона відкриває українству і людству масштабні перспективи підготовки новітньої генерації адвокатів нащадків – незалежно від того, що йдеться про підготовку не стільки правників, як усіх фахівців, котрі володітимуть рятівним знанням. Що більше: помножена на мілітарний потенціал Збройних Сил України, ця інтелектуальна потуга стає запорукою незборимості української нації і світової спільноти.
Професор Володимир Шевчук,
голова Наукового товариства імені Сергія Подолинського.