17 квітня 2014-го у Мехіко помер 87-річний письменник Габріель Гарсіа Маркес, володар Нобелівської премії з літератури 1982 року. Він написав 7 романів, 47 повістей, 10 кіносценаріїв. Світову славу йому приніс роман “Сто років самотності“. Твір переклали 35 мовами і продали понад 30 млн екземплярів.
“На своє 87-річчя прийшов у піджаку з жовтою трояндою в петлиці, — розповідав син письменника Ґонзало Ґарсіа. — Навіть підтанцьовував, коли його друзі-музиканти грали серенади. Та вже на початку квітня стан батька погіршився, почалася пневмонія. До останньої секунди я разом із братом і мамою були біля нього”.
Смерть письменника Габрієля Гарсії Маркеса була викликана нирковою недостатністю та респіраторним захворюванням, що послідувало за нею.
На офіційній церемонії були присутні президенти Колумбії та Мексики — Хуан Мануель Сантос і Енріке Пенья Ньєто.
Колумбія — батьківщина письменника. 1981-го Маркес утік звідти до Мексики від переслідувань військових. Письменника звинувачували у шпигунстві та співпраці з партизанами.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
“Світ дізнався про Колумбію через Маркеса, — казав президент країни. — Він показав її в дуже різний спосіб. Магічний реалізм – не винахід. Це зображення справжньої Колумбії”.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “У сімейному житті значно легше уникнути катастрофи, ніж прикрих дрібниць” – 15 думок колумбійського письменника
До урни з прахом люди приносили жовті троянди. Ці квіти Маркес любив найбільше. Дехто тримав примірники його книжок і читав уголос уривки. Звучав струнний квартет. Біля палацу декілька пар танцювали народні колумбійські танці.
Дружина покійного Мерседес і сини — Родріґо та Ґонсало — хотіли поховати його в Мексиці. Колумбійські ж родичі вважали, що прах треба перевезти на батьківщину. Посол Колумбії в Мексиці запропонував розділити його на дві частини між двома країнами.
Водночас з урочистим прощанням у Мехіко символічну церемонію поховання провели в рідному колумбійському місті письменника Аракатака. У країні оголосили триденну жалобу. Хода членів родини і шанувальників відвідала батьківський будинок покійного, церкву в центрі міста, кладовище. Звучала улюблена музика письменника — твори угорського композитора Бартока.
Після панахиди шанувальники письменника провели його в останню путь гучними оплесками і тисячами паперових метеликів жовтого кольору, запущених в нічне небо Мехіко в нагадування про роман “Сто років самотності”.
Зрештою прах письменника Габрієля Гарсія Маркеса поховали 2016-го – за два роки по його смерті, у склепі університету Картахени в Колумбії. Неподалік розташований сімейний будинок Маркеса.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Маркес: геній, маг і друг повій
Цікаві факти про Маркеса:
У 1957 році Габріель Гарсіа Маркес побував як журналіст на Всесвітньому фестивалі молоді й студентів у Москві. Їхав через Чоп. Провів у ньому близько 5 годин. Подивитися на заморських делегатів висипали на вокзали цілі натовпи. Всі хоча б на мигах намагалися поспілкуватися з іноземцями. Маркес згадує, як один дядько дуже хотів йому щось подарувати. А в руках не мав нічого, крім свого велосипеда, яким приїхав на станцію. Він його закинув як презент колумбійцеві у вагон, коли потяг рушав.
Після війни багато людей лікувалися в санаторіях Західної України. Тому на вокзали приходили в піжамах. “Не розумію, чому в піжамах. Може, піжами в СРСР краще шиють, ніж костюми“, — казав Маркес.
Результатом поїздки стали подорожні нариси “СРСР: 22, 400 000 квадратних кілометрів без єдиної реклами кока-коли!“. Ось яке враження на нього справила столиця: “Москва – найбільше село в світі – не відповідає звичним людині пропорціям. Позбавлена зелені, вона виснажує, пригнічує. Московські будівлі – ті ж самі українські будиночки, збільшені до титанічних розмірів. Ніби хтось відпустив мулярам стільки простору, грошей і часу, скільки їм треба, щоб втілити пафос прикрашення, що їх охопив”.
* * *
По три пачки сигарет на день викурював за роботою Маркес. У 1989 році лікарі виявили у 62-річного письменника ракову пухлину в легенях, проте після перенесеної операції він продовжував працювати. У 1999 році у нього знайшли лімфому, після чого йому зробили дві складні операції . Маркес, коли дізнався про ракову пухлину в легенях, повівся непередбачувано. “Я скоротив кількість друзів до мінімуму, відключив телефон, скасував поїздки й інші плани і почав писати день і ніч, без зупинки“, — розповідав.
* * *
Коли його заарештували і залишалося 2 години до в’язниці, він був дуже тихий, спокійний. “Що ж ви думали?” — запитали його. “Ви знаєте, я читав “Таймс”, курив сигарету і думав, що мене розстріляють”, — відповідав письменник. Його звільнила організація, що захищає свободу слова й переслідуваних митців, підтримує дискриміновані мови й культури.
* * *
Ґарсіа Маркес був одружений із донькою аптекаря Мерседес Барча Пардо. Разом виховали двох синів: Родріґо — кінорежисер, на три роки молодший Ґонзало — графічний дизайнер.
“Із Ґарсіа ми познайомилися 1946 року на танцях, — згадує Мерседес. — Мені тоді було 13, а йому 18. Він весь вечір зі мною танцював, а потім провів додому. Біля будинку обійняв, поцілував і почав лізти під спідницю. Я дала йому ляпаса, а він запропонував одружитися. Сказав, що все життя кохатиме лише мене. На прощання додав: “Завтра маю їхати. Дочекайся мене, я зроблю тебе щасливою”.
Я чекала його 13 років. Пізніше від його друзів дізналася, що усі ці роки заводив коханок і був частим гостем у будинках розпусти. Але я все йому простила“.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Агенти ФБР стежили за Маркесом більше 20 років
* **
“За життя мене часто ховали, — розповідав Маркес. — Вмикав телевізор і чув новину: сьогодні помер Габріель Гарсіа Маркес. Спочатку це бісило, а потім звик. Якось в одному ресторані в Мехіко журналіст сказав мені: маестро, сьогодні вранці по радіо сказали, що ви вмерли. Я відповів: ну, от ви і бачите мене — померлого“.