Любов Голота: слово і доля

188

«Любов Голота:
слово і доля»… На мою думку, ця містка фраза 
невипадково стала  девізом
творчого вечора відомої письменниці, журналістки, лавреата Шевченківської
премії, кавалера ордена Княгині Ольги Любові Голоти, що відбувся нещодавно в
студії звукозапису Українського радіо.

Вона, справді, дуже влучно і точно
характеризує  одну з найяскравіших
особистостей  в сучасній українській
літературі, доля якої не просто тісно пов’язана зі Словом, а визначена,
означена ним. З колиски, з перших кроків по гарячій степовій Україні, з перших
осмислень буття, з перших літер у шкільному зошиті. Не злукавлю, коли скажу, що
я дуже мало, навіть серед мастито-знаменитих, стрічала таку природність, таку
органічність слова, таку невимушеність, яка властива хіба що степовому джерелу,
що тече собі з-під землі і в стужу, і в спеку, незалежно, куди дмуть вітри, і
яка Божа твар сьогодні прийде з нього напитись. Принаймні, якраз образ
степового джерела найбільше асоціювався з настроєвою палітрою її першої
поетичної книжки «Народжена в степах», 
за яку Любов Голоту, тоді радіожурналістку з Дніпропетровська, разом з
групою початківців  і було прийнято до
НСПУ. Той колективний прийом був 
тріумфальним входженням у літературу сім­десятників, неформальним
лідером яких стала Люба Голота. Точніше, цим лідером Любу призначила її Поезія,
яка, мовою нинішнього політичного драйву, стала справжнім проривом у зас­­­­­тиг­­­­­лім
з пере­ляку від «бреж­­­­­­­­­­­­­нєвсько-маланчуківських» приморозків,  вимучено-вимушенім  тогочаснім версифікаційнім мистецтві. Її
вірші, сповнені гармонією чуттєвої енергетики і техніки, лягали не лише на вухо,
а й на душу. Їх хотілось читати і цитувати…

Це благовоління
перед Словом, яке не минало їй  і в
щоденній праці — спочатку радіожурналісткою, згодом редактором видавництва
«Молодь»,  не минає і на посаді головного
редактора «Слова Просвіти» і  ведучої
двох передач на Українському радіо. Та все ж логічною кульмінацією цього
єднання Слова і Долі став вихід її роману «Епізодична пам’ять», удостоєного
Шевченківської премії. При читанні роману не покидає враження божественної
еманації Слова, його первинності і визначальності у творчості Любові Голоти.
Слово для неї – це знак і звук з Небес, який спонукає і провокує,  водночас і той камінь наріжний, і прах
земний, з якого вона будує, як ластівка гніздо, тільки свій світ, хоч і на
взірець усього світу. А це – завжди успіх і запорука зацікавленості  читача.

Тож недаремно простора
глядацька зала студії звукозапису того зимового, не дуже погожого вечора
зібрала стількох шанувальників різнобічних талантів Любові Голоти, її  читачів, слухачів, а також  друзів і колег. Гранично щиро відкривали
відомі й найпотаємніші грані  потужної
творчої вдачі і  натури Любові
Василівни  ведучий вечора Михайло
Слабошпицький, колеги по перу Катерина Мотрич, Дмитро Іванов, Віктор Баранов,
Валерій Гужва, Марія Влад, мовознавець Олександр Пономарів, заступник
президента «Українського радіо»  Леонтій
Даценко та інші. Ніби заново явили усю потужну глибину і високу звабу Любиного
Слова народна  артистка України Лариса
Кадирова, заслужена артистка України Галина Стефанова та артистка і радіоведуча
Алла Загинайко.

Багато привітань
та побажань на ювілейнім вечорі було від глядачів і слухачів, які дзвонили
Любові Василівні з усіх куточків України, а найбільше з її  рідної Дніпропетровщини.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!