Літературними стежками Віктора Костюченка

Нещодавно вирішили
пройтися його колеги по творчості  і
праці:  письменники,
літературознавці,  видавці, читачі – хто
вперше, а хто вкотре, але знову й знову дивуючись на відкриті  ним 
невідомі чи призабуті «білі острови»,  
«вершини»  чи «туманності»  архіпелагу 
під назвою « література для дітей», 
захоплюючись його довголітнім науковим 
подвигом і творчим креатином, що спонукає до осмислення вагомості і
важливості цього жанру.

Принаймні 
такий  настрій  панував на презентації  монографії Віктора Костюченка  «Літературними стежками. Нарис історії  української ї літератури для дітей ХХ
століття», яка відбулася у конференц-залі Спілки письменників України минулого
тижня.

Тож не дивно, що  Анатолій Качан – один з «героїв» нарису, який
вів вечір, час від часу повертався  від
історії   до  сьогодення, 
навертаючи бесіду в русло ділової розмови  про сучасні проблеми   дитячої літератури взагалі  і дитячої книжки зокрема, про її художність і
високу місію – виховувати справжню людину, громадянина, чим багато з
нинішніх  авторів, які пишуть для дітей,
одверто ігнорують.  Не  відчуває 
дитяча книжка і  належної
державної опіки, а її  творці навіть за
фантастичної  популярності  цього жанру не можуть позбутися  синдрому другосортності, адже про їхню
творчість мало пишуть і останнім часом не номінують на найвищу національну
нагороду – Шевченківську премію.  Тому
для  українських письменників, які пишуть
для дітей, монографія Костюченка  стала
довгоочікуваним потвердження суспільної важливості їхньої  праці.

Про значення
дослідження  говорив і директор Інституту
літератури академік Микола Жулинський. Зокрема він  підкреслив, що «Нарис…» Віктора Костюченка,
нарешті  привернув  увагу до дитячої книжки широке коло  читачів і змусив заговорити про сучасний стан
дитячої літератури в Україні. Його заступник, відомий літературознавець Сергій
Гальченко висловив своє захоплення архівними пошуками і знахідками автора,
подвигом, на який не всі науковці 
здатні.

–       
Істино, що правда в огні не
горить і в воді не тоне, – сказала  від
імені «дитячих письменників» епохи незалежності 
Зірка Мензатюк. – Ця книжка нарешті сказала всю  правду про важливість української дитячої
літератури і розставила всі акценти. І мені соромно за тих авторів мого
покоління, які не відчувають відповідальності перед  тими, для кого пишуть.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Добре слово про презентовану книжку і її автора,
інтелігента, науковця, письменника, наділеного від літературним талантом, говорили
ті, хто його знає з юності, з роботи спільної у видавництві «Веселка»,
«Дніпро», у Держкомвидаві:  Іван Драч,
Ярема Гоян.  А Петро Осадчук назвав
дослідження  «Літературними стежками» – ­
книгою, яка відтворює широку панораму українського літературного процесу ХХ
століття, водночас об’єднує письменників, які пишуть для дітей.

Високо оцінили 
книжку, яка  стала  серйозним дослідженням творчості десяти
поколінь дитячих письменників  минулого
століття,  її  роль і значення для молодого покоління науковців
літературознавці  Лариса Малик, Наталя
Шумило, провідний спеціаліст дитячої бібліотеки ім. Лесі Українки Наталя
Марченко,  викладач університету ім.
Грінченка Антоніна Мовчун,  а її
вихованка студентка Марина Кеня зачитала свій реферат на тему «Нарису з історії
української  літератури  для дітей ХХ століття» та  уривок з автобіографічної повісті Віктора
Костюченка «Світ – не батько, доля – не мати», яку присутні назвали  справді високим взірцем літератури для дітей.

Посутнім доповненням до літературного портрета
відомого письменника і літературознавця 
Віктора Костюченка був  його
виступ перед учасниками презентації. У властивій йому скромній  манері, приправленій добрим гумором і
самоіронією, Віктор Андрійович коротко розповів про свій шлях в літературу, на
який йому вказали  його перші, сільські,
вчителі, а вивели викладачі Ніжинського педінституту, де він здобував вищу
філологічну освіту, а освітили цей шлях своїм генієм класики української
літератури, творчість яких стала  для
нього найвищим уроком  правдивості  і справедливості. Присутнім  цікаво було дізнатися про мотивації і  секрети написання  «Нарису», особливо  про те, що не тільки видавнича праця  спровокувала Віктора  Костюченка до науково-дослідницької, а й  бажання сказати всю правду про нелегкий
столітній дискурс улюбленої  його дитячої
літератури і тих письменників, які шукали в ній часто віддушини, свободи чи
порятунку  від  тогочасного мінливого ідеологічного пресингу,
як от Андрій Головко, Наталя Забіла чи Михайло Стельмах.

Презентація  завершилась щирими побажаннями присутніх  Віктору Андрійовичу  творчої наснаги  продовжити свої нариси, але вже з історії
української дитячої літератури ХХІ століття.

НА ФОТО: під час презентації: на
передньому плані В.Костюченко (праворуч) і ведучий А.Качан