Чергове число часопису літературної спілки «Чернігів» № 2 (90) за 2020 рік здивує читачів, як творчим доробком зарубіжних письменників, так і України та Чернігівщини, зокрема.
Філософська лірика Станіслава Шевченка, народженого на Придесенні, запрошує у поетичній формі поміркувати над багатьма поняттями. Автор починає начебто з особистого – «Де з поплавком весела хвиля грає, А рибка то клює, то не клює, Ріка, мов голка з ниткою, зшиває Усе минуле й нинішнє моє» і переходить до громадянської лірики сучасної України в циклі поезій «Серце не спить ніколи».
Не менш сучасні роздуми «епохи коронавірусу» звучать в оповіданні «Урок мужності» Олександра Забарного. Перед читачем в історичній перспективі ставляться запитання: хто ми, куди ми йдемо, які наші цінності?
Ніжинець Анатолій Шевельов ділиться думками та художніми образами, як в поезії «Олександр Довженко»: «Ім’я його дзвенить поміж Героїв, Увічнених навічно, поза часом: По імені «Довженко» астероїд Літає між Юпітером та Марсом!».
Михась Ткач в оповіданні «Сяйво» розповідає драматичну ситуацію вибору, який роблять люди. Письменник показує міркування, переживання та мотиви вчинків родини. Одні вирішують життєву ситуацію з точки зору вигоди, а інші – обов’язку. І якась вища справедливість повертає людей до реальності.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Надривно звучить емоційна поезія Олексія Крачила «Зміст життя – мов скелет динозавра, Що у вічній лежить мерзлоті. Поверніть мені віру у завтра І у краще відкрийте путі».
Оповідання Миколи Тютюнника «За пенсією» розповідає про реалії сучасних окупованих територій Донбасу і долі людей, які зневажили матір, а потім потрапили в неминучі обставини. Їх характеризує одна фраза письменника: «Зустрінеш, а він на тебе з-під лоба, як ото Тарас Шевченко на малюнках, начебто Мишко йому щось заборгував».
У ліричних поезіях Лариси Ткач з нової книги «Мить життя» зустрічаємо і, здавалося б, незвичну тематику – «Монолог безхатченка» : «Зреклись мене мама і татко, О, Боже, у чому ж мій гріх? Тепер я чужий і безхатько, Не втямлю чим гірший за них…»
«Саботажник» називається оповідання Ніни Кочубей і повертає нас у часи, коли одне слово в історії України ставало вироком і позбавляло життя.
В одній із поезій Надія Седень зізнається «…Хоча я нині лише про красу, Яку творю нитками на тканині, Що попри заметілі чи грозу Трояндами квітує з полотнини».
Юрій Васюк запрошує ознайомитися з першою частиною докудрами «Колос на узбіччі», яка повертає нас до подій в Україні в 1932-1933 роках та маленьких радостей і випробувань у родинах того часу.
Часопис повідомляє, що «У Чернігові діє «клуб анонімних авторів» та пропонуємо читачам твори кращих учасників цього клубу – Ірини Морської, Віктора Татарина, Ярини Скорик, Марини Лапай, Валерії Іценко та Вікторії Дудко.
«Літературний Чернігів» вміщує загадковий прозовий твір членкині Чеського центру Міжнародного ПЕН-клубу в Празі Мілени Фуціманової – «Есташ» – у перекладі авторки та Тетяни Дзюби.
Оповідання Мілени Фуціманової, в кращих традиціях чеської і світової літератури, показує тонкий духовний взаємозв’язок, який існує між усім живим у цьому світі. Звертає увагу на незвідане і непояснене та нашу реакцію на нього. Наголошує – тільки наша любов здатна створити гармонію у цьому прекрасному і часом недосконалому світі.
Українець із США Сергій Ткаченко міркує про втіху, яку має передавати читачу майстерний переклад , даруючи творам життя українською мовою. Його передмова «Трансцендентна сутність перекладу» передує шести поезіям видатного англійського поета Альфреда Теннісона.
У рубриці «Літературні студії» Сергій Ткаченко можна почитати ґрунтовне порівняння творчості всесвітньовідомого письменника та творів нашої землячки – «Від Джона Стейбека до Валентини Мастєрової». Він пише: «Втім, між чернігівською повістяркою і каліфорнійським новелістом є одна відмінність. Якщо у американського класика світла в кінці тунелю взагалі не видно, то в української письменниці земний світ ще не встиг стати суцільним безрадісним монолітом: так, жертви двоногих хижаків пасивно реаґують на вчинене їм зло, однак проти цих хижаків у людській подобі повстає сама природа, коли син головного хижака гине в тій ямі, яку вони самі й викопали» .
А рубриці «Народознавство» друкується праця Миколи Ткача «До питання походження, функціонування та обставин живучості народних прикмет і вірувань». У досліджені червоною ниткою проходить думка, яка показує вплив традицій на нашу свідомість і долю народу. Пояснюється досі незвідане у пошуку гармонії людини з природою.
У спогаді «Грані таланту Миколи Ткача», його брат, письменник Михась Ткач розповідає про витоки таланту його брата і наполегливість , з якою той стверджував Україну і українське в творчості і науковій діяльності. «Величину і значимість літературної і культурологічної спадщини Миколи Ткача належить ще осмислити і оцінити як нашим сучасникам, так і майбутньому поколінню», – зауважує письменник.
Теплий відгук про творчість Любові Пономаренко – «Віднайдена» Любов – написав Олександр Олійник у рубриці «Ювілеї». Поетичними та образними новелами письменниці з Чернігівщини захоплюються, як майстри слова і читачі уже кількох поколінь .
Олександр Олійник згадує і неповторного, найколоритнішого чернігівського художника Миколу Небилицю, якому 14 квітня 2020-го минуло 75 років від дня народження :
«Про Миколу Небилицю можна багато розповідати, адже його твори експонувалися у США (він був стипендіатом Нью-Орлеанської художньої галереї), вони прикрашають приватні колекції у Вірменії, Ізраїлі, Індонезії, Німеччині, Польщі, Франції та інших країнах» .
У рубриці «Люди і долі» часопис вміщує розповіді Михайла Сушка про заслуженого лікаря України Олександра Карету «Передпокій у навколишній світ», а також – Олександра Молибоги про репресованого уродженця села Красне, старшого матроса Чорноморського флоту Івана Бондаренка – «Повіриш тільки тоді, коли залишишся живим після війни…».
«Літературний Чернігів» друкує кілька рецензій: Володимира Кузьменка на книги «Троянди і терни районного журналіста І.П. Дудка», Світлани Іваницької «Я своєму божеству – дружині вічно поклонялась» на книгу «Листи Ганни Барвінок до Іллі Шрага», Ігоря Татарина «Жара ганебна, окупаційна» на роман Віктора Божка «Афганська жара», Тетяни Чумак «Дивовижний світ Гоголя в українському перекладі Анатолія Роліка».
На першій сторінці обкладинки часопису – Успенська церква в селі Вишеньки, на Чернігівщині.
Владислав САВЕНОК
Часопис можна погортати і почитати: https://issuu.com/600388/docs/lit_chernihiv_2_2020