Літературна Мелітопольщина

469

Минулоріч у
столичному Будинку письменників відбулася презентація книжки Станіслава
Маринчика «Сузір’я талантів». Автор уважно ви­вчив творчість своїх
земляків-ічнянців і виніс на сторінки книжки творців художніх та мистецьких
цінностей, які народилися чи жили й працювали в Ічні. І ось із Мелітополя
надійшла аналогічна за задумом і здійсненням, але солідніша за науковим
обґрунтуванням книжка «Літературний світовид Мелітопольщини».

Причетність до
творців художніх і мистецьких цінностей, звичайно, різна. Одні народилися в
Мелітополі, виросли, здобули освіту, інші тривалий час жили тут, навчалися в
місцевому педагогічному інституті, інших культурних закладах, ще інші як
письменники формувалися деінде, але у своїх творчих пошуках не розминулися. Як
не згадати було упорядникам Олегові Гончаренку і Наталії Зайдлер, що Мелітопольщину
не оминули свого часу такі уславлені письменники України, як Остап Вишня, який
ще в 20-х рр. минулого століття навідав Мелітопольщину й лишив про неї
промовисте для цього краю оповідання. Не розминувся з Мелітополем й Олесь
Гончар, коли писав роман «Перекоп», повість «Микита Братусь». Доглядався
пильним оком до Мелітополя й Мелітопольщини, коли підшукував героїв для «Поеми
про море», й Олександр Довженко. Тривалий час жив у Мелітополі і формувався під
цвітом його садів як поет Микола Нагнибіда.

Мабуть, не зайве
було б згадати упорядникам, що з Мелітополем не розминувся й
Б.Антоненко-Давидович. Під час громадянської війни в Україні він разом із
корпусом УНР прямував до Криму встановлювати там українську владу і був
залишений у Мелітополі комендантом міста. Перебував у тій ролі тривалий час і
повернувся в центральну Україну вже тоді, як повертався корпус. Вихоплена з
архівів КДБ остання повість письменника, мабуть, не дійшла до Мелітополя і не
стала предметом вивчення.

Усього лише
причетних в той чи інший спосіб до Мелітополя письменників немало, та
переважають у хрестоматії ті, хто кровно пов’язаний із Мелітополем. Ось хоча б
Дмитро Донцов – політик, літературний критик, публіцист, спроваджений за межі
України як борець за українську національну ідею, кінорежисер, добре відомий
нам в повоєнний час Григорій Чухрай, Соломон Лазурін, теж кінорежисер, прозаїки
Євген Дирін, Степан Горлач, нині живе в Канаді, Марк Шевельов, нині живе в
Німеччині, Єгор Савченко, живе в Росії. Немало серед мелітопольців і тих, хто
навчалися в Мелітопольському державному інституті (нині університеті). Є (чи
були донедавна) членами Спілки письменників України, Росії – Зоя
Коцюбинська-Єфименко, Олег Гончаренко, Павло Ловецький, Олександр Фесюк,
Михайло Рибка, Олександр Шостак, Михайло Ласков, Ганна Вівчар й інші. Сузір’я,
як бачимо, помітне і не може не зродити подиву: чи той загублений у степу
Мелітополь звертав колись на себе увагу, щоб озватися хрестоматійним виданням з
такою когортою творців художніх цінностей?

Видана завдяки
сприянням ректора Мелітопольського державного університету ім. Богдана
Хмельницького, доктора педагогічних наук, професора І.П.Аносова, дякуючи
фінансовому забезпеченню з боку Мелітопольського фонду «Освіта», хрестоматія
утвердить у певності: Мелітополь і мелітопольці не стоять осторонь від
духовного поступу України, українців як нації.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!