— Новий роман у мене без України й українців, — розповідає
51-річний Андрій Курков, київський письменник. Дія його наступної книжки
розгортається у Литві, Франції та Великій Британії. Роман з робочою назвою
“Шенгенська історія” Курков планує завершити до кінця року. Головний
герой — литовець-емігрант. Нещодавно письменник повернувся з Литви і планує ще
кілька мандрівок.
— Мені показували, де ховали зброю “лісові брати”
— литовські бандерівці, — продовжує Андрій Курков. — Був у їхньому колишньому
КДБ, по тюрмах їздив. Спланував собі письменницьку подорож — треба ночувати по
хуторах, пити їхній справжній самогон. У них є ще міцніший напій —
“Жальгіріс”. Це 75 градусів, як бальзам. Пити страшно, але горить
добре.
Роман сучасний чи перегукується з минулим?
— Дія починається у Вільнюсі 2007-го. Але там будуть
спогади, розвідки в минуле, радянські і дорадянські часи. У Литві багато чого
цікавого відбувалося. Як хутори перетворювали на колгоспи — це нереально.
Ночував на хуторі, де жив кравець. Його примусово записали в колгосп. Обшивав
кілька десятків хуторів навколо себе і “лісових братів”. Ті приходили
до нього на примірку вночі. Він жив сам, а сусідка самотня тьотя-алкоголічка
теж хотіла прийти вночі. Йому постійно доводилося ховати в шафі чи підвалі тих
партизанів, доки вона його “соблазняла”. В колгосп не приймали
кравців, то його оформили прибиральником свинарника. Хоча він ніколи нічого не
прибирав, і це було можливо. Литовці молодці, бо не дали своїй культурі
розмитися. Навіть ті російськомовні, які приїжджали туди, — всі вчили литовську
і говорили нею.
Як нам зробити, щоб усі заговорили українською?
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
— Приклад дають верхи. Вони заборонили колишнім чиновникам
обіймати високі посади. У них одразу з’явилася нова еліта, яка показала, як
ставитися до мови, культури й моралі. У нас цього не сталося. Ось у чому
головна заковика. Навіть їхні комуністи завжди були національно орієнтовані.
Литовці вибивали найбільше грошей з Москви на будівництво. І при цьому майже
нічого не будували, окрім заводів чи ферм. Там ніколи не було занадто багато
житла, щоб туди переселяли когось іншого. Якщо змушували зводити містечка для
військових частин, то їх будували так, щоб за 30 років завалилися.
Олена ПАВЛОВА