В Українському домі відбувся відкритий урок до 202-річчя з дня народження Шевченка

222

 
— А можна з вами сфотографуватися? — дві білявки з яскраво-червоними губами беруть попідруки художника 81-річного Миколу Лихошву, прапраправнука Тараса Шевченка. Чоловік ніяковіє, але погоджується.
9 березня в столичному Українському домі відбувся відкритий урок до 202-річчя з дня народження поета. До Києва приїхали студенти з дев’яти областей України. Були відеовключення з Одеси, Рівного, Чернівців, Сіверськодонецька на Луганщині, пише Gazeta.ua.
— Вишиванку дружина на весілля 1971-го подарувала, — Микола Петрович під чорною курткою має вишиту синіми й червоними нитками сорочку. — Дітей у нас не було. По моїй лінії маю лише двох племінниць.
Микола Лихошва — нащадок Микити Шевченка, старшого брата Кобзаря.
— Малим пам’ятаю, в кутку висів портрет Тараса Григоровича. Мати казала, що то наш родич. Я думав, що тут такого — у всіх хатах є портрети родичів. Для мене завжди було загадкою, як людина може наважитися на таке життя, повне мук. Шевченко мав талант і до живопису, і до віршів. Міг збагатитися і жити на повну котушку, а він обрав інше.
До війни ми ще родичалися з усіма нащадками Тараса Шевченка. Потім життя тяжке пішло, багато хто на заробітки в Росію поїхали і там залишилися.
Школу я закінчив у Моринцях на Черкащині. Після армії вирішив вступати до художньої академії. Прийняли 14 чоловік, а я по балах — 16-й. Повернувся в село, але матері не говорив, що вступав. Поїхав у Шевченкове до тітки Валі. Вона — праправнучка Шевченка, працювала в музеї. Розказав. Тітка написала листа ще одному нашому родичу, який у київському музеї робив. Так мене і взяли в академію. Багато років викладав живопис в інституті ­прикладного мистецтва. Лише цієї осені пішов на пенсію. Серце хворе.
— Найбільше Тарасові Шевченку шкодять патетичні багатослів’я про месіанство, богообраність, — каже львівський літературознавець Богдан Тихолоз, 37 років. — Кожне покоління відкривало Тараса Григоровича по-своєму. Наше — зробило це на Майдані. Говорять, час із Кобзаря зняти кожух і одягнути в джинси. Думаю, перевдягати й роздягати Шевченка — зайве. Головне — почути його голос.
Зокрема, на відео Сергія Нагояна зі словами “Борітеся — поборете!”. Коли дивимося на Надію Савченко, розуміємо, що означають слова Кобзаря: “Караюсь, мучусь, але не каюсь”. Він допоміг зрозуміти, що таке Україна, до того, як ця держава постала на мапі. Він — перший, хто наважився бути українцем, зайшов на територію свободи й гідності. Якщо кожен із нас матиме в собі цю територію, рано чи пізно свободу й гідність матимемо довкола себе.
На сцені виступають гурти “Тартак” і “Тарута” з піснями на вірші Шевченка.
— Наче про теперішню кремлівську жандармерію написав, — каже народний артист Анатолій Паламаренко, 76 років. Він читає уривки з поеми “Сон” у супроводі діджея. — У Шевченка величезний вулкан любові до України, й ми мусимо з нього брати енергію. Якщо не барахло, не окацаплені хохли. Походив залом, послухав. Прикро, що з молоді відсотків 30 українською розмовляє. А то все по-московському ріжуть. Який сенс тоді захищати кордони, якщо наше нутро гниле.
У репертуарі співачки Марії Бурмаки, 45 років, дві пісні на вірші Шевченка.
— Вони з’явилися два роки тому, — розповідає після виступу. — До того його вірші здавалися такими, що не вкладаються в пісенну форму. Але мені подарували “Кобзар”. І вкотре перечитуючи його — захотіла. В “І крикнули дикі гуси” зрозуміла, якими скупими мазками, фактично графічними, Шевченко змальовує долю людини. Психологію жінки, розпач і затятість, бажання щастя. “Однаково мені” — дуже перегукується з моїм відчуттям політичної ситуації в теперішній Україні. Кожен день починаю з новини, чи жива Надія Савченко. Всі акції на підтримку цієї людини — на згадку про Тараса Шевченка. Бо це люди одного порядку. Через якийсь час Україна народжує таких прометеїв.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!