Колишній член КПРС Марія Матіос порівняла пам'ятник загиблим у війні з членом

154

Певно, багато хто сьогодні з молодих думає, що в КПРС (КПРС – це абревіатура, розшифровується як Комуністична партія Радянського Союзу) за “совєтів” заганяли людей кийками.

Про це пише у своїй статті Іван Котовенко, розміщеній на сайті ХайВей.

Ні, не так воно було.

Стати кандидатом в члени КПРС, а затим і її членом через рік було нелегко.

Якщо для вступу в партію для робітників і селян проблем не
виникало, то кожен представник інтелігенції, який прагнув
“партизуватися” (був такий вираз, – у ті часи без
“партизації” зробити кар’єру було важкувато, а членський квиток КПРС
давав у цьому плані солідні преференції перед “непартизованими”),
мусив ставати у чергу і чекати років три-чотири свого часу, а то й більше. Та й
не всі проходили той кандидатський стаж. Степан Ількович Хмара, наприклад,
працюючи зубним лікарем у стоматологічній лікарні, отримав заповітні корочки кандидата в
члени КПРС, був одним із найактивніших агітаторів райкому партії, за що його
районне партійне начальство нагородило туристичною путівкою в Югославію. Але
черговою перевіркою виявилось, що Степан Ількович на своєму робочому місці,
ремонтуючи зуби пацієнтам, виконував ліві процедури. На тому його кандидатський
стаж закінчився, в Югославію він не поїхав, членом КПРС не став, а став
дисидентом.

Марія Матіос стала членом КПРС у юні
роки, ще студенткою Чернівецького університету, у 20 років! О, це треба мати неабияку спритність і
неабияку відданність партії і радянській владі (“совєтам”), щоб у
цьому віці стати комуністкою (тобто “партизуватися”)! Наприклад,
письменник Михайло Стельмах, лауреат Ленінської, державних СРСР і УРСР премій,
Герой Соціалістичної партії, так до кінця життя і залишився позапартійним,
незважаючи на запрошення, вимоги, навіть погрози з боку партійних бонз: для
літературної кар’єри він мав єдине – свій талант. Чого йому було й достатньо без
партквитка. Не був членом КПРС і
український хірург світового значення лауреат Ленінської і Державних премій СРСР
і УРСР, Герой Соціалістичної Праці академік Микола Амосов.

Марія Матіос в члени КПРС прорвалась, в інші солідні установ за
совєтських часів теж проривалася, за кордон у туристичні круїзи Середземним
морем їздила. Тепер Марія Матіос пише книжки про боротьбу ОУН з
“совєтами”, а поряд з цим видає порнографічні книжки. Найулюбленіший
об’єкт її творчої уваги, наприклад,у«Бульварному романі», та й не тільки, – чоловічий дітородний орган. Як вона
його у своїх сексуальних мареннях тільки не називає: член, фалос, пеніс – то
проза, а от «тайсон», «довбуш», «гарібальді», «чорний
розбійник»,  «бешкетник»,  «прутень», «ейфелева вежа»,
«нахаба» і ще десятки синонімів і
епітетів – то поезія! І все це –
Марія Матіос.

У книжці “Вирвані сторінки з автобіографії” Марія Матіос
порівняла пам’ятник Вічної Слави з фалосом.  Хтось із ветеранів обурився, адже те
місце, де крім Невідомого солдата поховано ще 34 герої, які віддали своє життя
у боротьбі з нацизмом, є священним. Воно є нагадуванням усьому світу про
мільйони загиблих під час Другої Світової війни, про ті жертви, які зазнав наш
народ, закликом шанувати їх пам’ять.

У кожній нації, у кожному народові має бути та межа, та святиня,
через яку, при всьому розмаїтті думок і поглядів, притаманному даному
суспільству, переступати не можна. Якщо
її переступають, якщо такої межі
немає, то люди перетворюються у вандалів, скотину, нація, народ руйнується, гине.

Українка Марія Матіос, натхненна, певно, прикладом українця Олеся
Бузини, який намагався і намагається наплювати на усе святе, що  є у нашій нації, у нашого народу, нагидити на те, що і робить чи береже нашу
націю, наш народ у віках, у своїх збочених фантазіях переступила ту  межу. Чи то працівники міліції, чи
прокуратури, отримавши від ветеранів обуреного листа, вирішили прочитати ту
книжку Марії Матіос, а то й переговорити з нею. А чому б і ні? Тепер Марія Матіос репетує
про те, що вона почала зазнавати політичних переслідувань. Господи, яка
політика?

А втім.

Прихильники творчості Марії Матіос кажуть, що письменниця,
порівнюючи пам’ятник Невідомому солдатові у київському парку Вічної Слави з
фалосом, бореться проти символів тоталітарного минулого.

Щойно два місяці тому, як повідомили ЗМІ, група молодиків, дівча і
хлопців вночі, розважаючись у парку вічної Слави підсмажили на Вічному вогневі,
що горить на могилі Невідомого солдата, яєчню. Потім пили пиво, закусювали,
скакали гопки на могилах, сцяли у кущах.

Міліція розшукала вандалів і порушила проти них кримінальну
справу.

Політичне переслідування, скаже Марія Матіос?

У тридцяті роки комсомольці боролись з символами темного минулого
у подібний спосіб: у храмах хлопці розстібували ширінки, виймали фалоси,
дівчата задирали спідниці – і сцяли.

Різниці між першими і другими немає. Називається те одним словом.
Бісівщина.

Генеральний прокурор України Віктор Пшонка, певно, трохи злякався
від цієї бісівщини і галасу, здійнятого Шевченківською призеркою Марією  Матіос та її прихильниками (кажуть,
він людина набожна), заявив, що ніяких вказівок стосовно стеження за нею давав,
її взагалі не знає, про неї не чув, жодної її книжки не прочитав.

Відтак, у Марії Матіос випала нагода познайомитись з Віктором
Пшонкою і подарувати йому свій «Бульварний роман». Хай читає і підвищує свій
рівень.

А, може, саме задля цього, тобто задля знайомства з Генеральним
прокурором України Віктором Пшонкою, Марія Матіос і затіяла усю цю веремію?

 

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!