Іздрик збайдужів до писанини

108

Інтерв’ю письменника Газеті по-українськи сповнене
гіркоти, розчарування і заяв, які з уст будь-кого іншого звучали би як радикальні.
Патріотизм в його інтерпретації набуває геть нового значення: «Мені абсолютно не дороге моє українство і те, що я – українець. Я
б спокійно став якимось євреєм чи китайцем. Але йдеться про потребу рідного
ландшафту, його традицій і персонажів. Ну і от не можеш ти звідси звалити, бо
це гівно все – воно твоє рідне».

Коли інші літератори закликають до
громадянської та політичної активності, Іздрик мізантропічно констатує факти і
тенденції. За словами літератора і музики, «Проблема не у владі, а проблема з людьми, які тут живуть. Вони не
можуть ніяк собі порадити з державотворенням, з облаштуванням гідного
суспільного життя. Це виглядає на якесь кармічне покарання».

Має письменник і свій прогноз на майбутнє:

«До сьогоднішнього дня я жив з надією, що щось тут
буде. І в міру своїх можливостей цьому якось сприяв: писав книжечки, вважаючи,
що це моя місія, бо треба, аби мова обслуговувала всі форми буття, аби людей
познайомити зі словом, адже це теж є проблемою, коли людина не може висловити
своїх почуттів. Не кажу, що все це пішло надаремно, але не маю більше сил цим
займатися. Я не відчуваю мотивації, чому далі потрібно писати. Тому останні три
роки займаюся тільки музикою, навіть не читаю чужі твори.

Мені – п’ятдесят. І я
знаю, що просто не доживу до того, що тут щось буде добре. І мені це стало
пофіг».

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!