Під час нагородження недержавним орденом в Холодному Яру на Черкащині було презентовано першу збірку 45 історій тих, хто вже має такі нагороди.
Крім того, під час вручення свіжонадрукованих книг у Києві нагородження продовжилося – тризуб було передано герою, який не зміг приїхати в Холодний Яр. А в день 30-річчя Незалежності України та 29 серпня, коли згадують загиблих у російсько-українській війні, три Народні герої отримали державні звання Герой України посмертно, а танкіст Євген Сидоренко вийшов по цю високу нагороду з народним тризубом на грудях. До речі, за його відзначення на державному рівні ще п’ять років тому було оголошено збір підписів. І необхідна кількість була зібрана. Але державна машина, як завжди, буксує. Головне, що це таки відбувається. І людина отримує свою цілком заслужену нагороду. Так само, як нагородження “Героєм України” Віктора Гурняка, Максима Ридзанича та Святослава Горбенка – це фактично визнання добровольців. Дуже б хотілося, щоб високі державні нагороди вони отримували і за свого життя. Бо необхідно поважати їхнє рішення піти захищати країну і до цих пір залишатися на лінії фронту.
Державна нагородна система давно і уважно слідкує за тими, кого нагороджує місія “Народний герой України”. Бо досить часто саме після церемоній нагороджень срібним тризубом, після оприлюднення детальної інформації про кожного, кого номінують люди, ці імена з’являються в указах президента про нагородження державними нагородами. А значить, місія виконує своє завдання, яке поставила собі ще у 2015 році: знаходити простих трударів цієї війни, подвиги яких залишилися непоміченими, і відзначати їх. Так відбувається дотепер. Про геройський шлях японіста Святослава Горбенка розповідало наше видання, у травні цього року його батьки отримали за сина срібний тризуб під час нагородження у Сумах, і ось після цього нарешті доброволець удостоєний звання Героя України.
Сподіваємося, так станеться і з тими Народними героями, які були нагороджені 21 серпня в Холодному Яру. Бо серед них є декілька людей, які здійснили справжні подвиги, але досі не мають бойових нагород.
Це і комбат 2-го батальйону 72-ої бригади майор Михайло Дзерин, який захищає Україну з 2014 року. І танкіст Сергій Ярощук, який прийшов у батальйон “Звіробій” добровольцем з початком війни. Подання на обох робили їхні командири, але документи або повертають, або вони губляться в столичних кабінетах.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
-Полагодити пушку – це Михайло Федорович, сформувати лінію оборони в зоні, яка ще вчора була сірою, – це Михайло Федорович, сісти за ричаги танку і набрати знайомого танкіста із словами “Розказуй, як завести броню”, – це також Михайло Федорович, – представляв побратима командир 3-го батальйону 72-ої бригади майор Роман Дармограй. – Майор Дзерин – це надійний офіцер, який піклується про особовий склад.
До речі, місії можна закинути, що нагороду в цьому випадку отримав командир батальйону. Але ж героїчні вчинки він робив, починаючи з 2014 року, коли був ще лише тільки взводним. От у вас вистачило б мужності, у полоні у росіян на російській території, після побиття, дістати захований телефон і додзвонитися командиру, аби повідомити, де саме утримують групу українських офіцерів після оточення на луганському кордоні у серпні 2014 року? Можливо, саме дзвінок Михайла Федоровича тоді врятував життя наших бійців, які не стали основою обмінного фонду… Після цього молодий офіцер ніколи не дозволяв собі кидати техніку, зброю, рації, навіть під час танкового ворожого штурму. Про все це буде в першому інтерв’ю, яке він дав лише цього літа (читайте найближчим часом на Цензорі). Ті, хто служать з Михайлом, не тільки підтверджують його слова, а й згадують і інші приклади його відваги, про які він воліє мовчати.
Сергія Ярощука представляв його комбат Петро Скиба. Подвиг його підлеглого описаний був так: “Сергій Ярощук командував танковим взводом, виконував обов’язки командира роти в зоні бойових дій на Сході України з жовтня 2014 до вересня 2015 року. За весь період бойових дій не втратив жодного танкіста і жодного танку”. Крім представлення побратима Петро Павлович також зазначив:
-Скільки я писав, скільки пояснював президенту країни, командуванню армії та генерального штабу, що потрібно змінювати нагородну систему, що потрібно робити нагородження публічними, щоб про кожного люди знали, чули, що саме зробила людина, але мене, на жаль, не чують. Сподіваюся, поки що. Про наших героїв люди мають знати, впізнавати їх, шанувати. Героям потрібно віддавати належне прижиттєво, щоб вони розуміли, що не даремно готові були віддати “душу й тіло за нашу свободу”.
Нагороди в Холодному Яру вручали полковник Валерій Гудзь та засновниця волонтерської медичної служби “Вітерець” Галина Алмазова
Три нагороди на Черкащині були вручені посмертно.
Сестра Михайла Сусла, позивний Слідопит, Ольга приїхала з Конотопу.
Батько Євгена Коростильова – із Сум, а дружина Оксана – з зони ООС, де несе службу у складі 25-ої десантної бригади, якій багато років віддав її чоловік.
Мабуть, найщемкіша фотографія цього нагородження – донька загиблого Євгена Коростильова з орденом батька…
Батьки добровольця Рустама Хамраєва живуть на Волині. Для кожної родини момент нагородження був щемким і болючим. Ніхто не міг стримати сліз, а всі присутні шанували загиблих стоячи.
Роман Стегура, офіцер, який служив у 128-ій бригаді, отримавши нагороду, також згадав загиблих побратимів: “Саме вони, їхні подвиги, наша дружба і дають мені мотивацію продовжувати нашу боротьбу за Україну”. Роман, як і ще один герой, який отримував нагороду в Холодному Яру, десантник Євген Шаматалюк, діставши поранення під час бою, не залишив побратимів.
Друге поранення Євгена – важке і загрозливе для життя – примусило його все ж витратити час на лікування та відновлення. Але після цього він повернувся до рідної 79-ої бригади.
Цього разу потужно був представлений волонтерський рух. По нагороду, давно і цілком заслужену багаторічною підтримкою армії, що полягає в оснащенні картами, планшетами, які допомагають чітко орієнтуватися на місцевості, в передачі бійцям безпілотників та оптики, вийшла відома організація “Армія SOS”. Для них, як сказав Ярослав Тропінов: “Дуже важливо і символічно отримати цю нагороду напередодні 30-річчя Незалежності України”.
Представляв волонтерську організацію командир 1-ої штурмової роти Добровольчого українського корпусу Дмитро Коцюбайло, друг Да Вінчі
Також волонтерську нагороду отримала жінка, чия діяльність до цього часу була цілком в тіні, про неї не можна було розповідати, бо вона понад чотири роки щомісяця возила передачі нашим в’язням в Донецьк, домагалася для них лікування, навіть передавала українські книги. Сумчанка Ольга Покровська щоразу ризикувала бути заарештованою і поповнити так званий обмінний фонд. Представляти її приїхали люди, які пережили тривалий полон, для яких поява Ольги з передачами стала тією надією, що дала змогу дочекатися обміну.
Богдан Пантюшенко, Олексій Кодьман та Валерій Соколов особисто засвідчили свою причетність до подвигу маленької жінки. До речі, Ольга Покровська, жертовна робота якої допомогла сотням полонених, до цього часу не має жодної державної відзнаки. Сподіваємося, цей факт буде виправлений найближчим часом.
34-та церемонія нагородження, а саме стільки їх вже було проведено в різних куточках України, цього разу відбулася на ґанку козацької церкви, неподалік від дуба Максима Залізняка. Події, які відбувалися в цих місцях, історично надихають на збереження та шанування правди про війну, яку дотепер бояться називати цим словом.
Щира вдячність за теплий прийом нагороджених, гостей церемонії, організаторів берегині музейно-етнографічного комплексу “Дикий хутір” Олесі Островській та її працьовитому колективу, без якого захід не відбувся б і не був би таким по-домашньому затишним. Це відмічали всі присутні. Сама хазяйка з радістю знайомилася з Народними героями, які приїхали в цю історичну місцину з усієї України, та вчила їх місцевих традицій. Своїми виступами потішили присутніх гурти “Друже музико” та “TaRuta” і актор і бард Володимир Маляренко.
Неодноразово вже нагородження відбувалися на відкритому повітрі, в історичних місцях: біля дуба Махна, у дворі фортеці Хотина, на Чонгарі поруч з окупованим Кримом…
Вже не першу церемонію нагородження ведуть акторка, режисерка Катерина Степанкова та пілот Василь Мулік
Дві нагороди в Холодному Яру було передано людям, які свої обличчя не показують. Це обумовлено багатьма причинами, головна з яких – всі вони ще виконують бойові завдання. Але вони були на святкуванні, щиро радіючи народному визнанню. Бойові нагороди отримали підрозділ аеророзвідки СОВИ та розвідник-доброволець друг Браконьєр. Люди, які вже сім років пліч-о-пліч воюють з ними, беззаперечно вважають їх мужніми та безстрашними героями.
Ще по одну нагороду – волонтерську – Семен Рудковський не зміг приїхати, бо саме був викликаний на допомогу. Його нагородження логічно перенеслося на церемонію представлення книги “Народні герої України. Історії справжніх”, яка відбулася в День прапора в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка в Києві.
Перші примірники цієї довгоочікуваної збірки приїхали в Холодний Яр, першим її взяли в руки саме Народні герої. А вже більш розширена презентація відбулася в урочистому залі університету. В галереї учбового закладу також організували виставку портретів Народних героїв авторства київського фотографа Романа Ніколаєва та прапорів, які підписують під час нагороджень ті, хто отримує ордени.
Прикрасили їх старовинні рушники з колекції художника театру та кіно Ірини Горшкової. Тут вже після офіційної частини Народні герої підписували одне у одного книги, спілкувалися, радіючи можливості побачитися.
Одним з перших книгу, в якій є його вже легендарна історія, отримав Євгеній Жуков, позивний Маршал, розвідник 79-ої десантної бригади, а тепер – начальник Департаменту патрульної поліції України. Він завітав на презентацію, а наступного дня особисто вів своїх підлеглих на параді Хрещатиком.
Галерею вирішено не розбирати, аби ці обличчя побачили першокурсники, які прийдуть в цю залу по студентські квитки. Ректор університету Володимир Бугров, який багато років підтримує та допомагає місії, отримавши примірник книги, навзаєм подарував видання “Кобзаря”.
Під час представлення першої книги відбулося представлення до нагороди волонтера. Про нього розповів Герой України, заступник міністра у справах ветеранів Олександр Порхун.
Варто зазначити, що книга побачила світ тільки завдяки всім, хто збирав гроші на її видання. Вона, як і нагорода, – народна. А тексти, які увійшли у видання, авторства журналістів трьох видань: Цензор.НЕТ, ФАКТИ та Новинарня.
Перший внесок, досить вагомий, який дав змогу почати верстку книги, зробив саме Народний герой України – пілот Володимир Шлюхарчук. Він сказав, чим керувався в той момент, коли вирішив переказати гроші: “Ці історії, які є в цій книзі, розповіді про людей, багатьох з яких я знаю особисто, про кого багато чув, це і є правда про війну, яка точиться в нашій країні. Як відомо, історія має таку особливість – переписуватися. А ця збірка – свідчення свідків подій, які відбуваються в нашій країні, хрестоматія війни”.
Звичайно, що 45 історій, які є в першій книзі, – це дуже мало, адже нагороджених народним орденом вже понад 450… Тому буде і друга книга, і третя…
Тепер, сподіваються укладачі книги Євген Толочин, автор цього матеріалу та верстальниця Марія Владимирова, зробити це буде легше, адже гроші, отримані від продажів першої збірки, підуть на наступне видання. Замовити книгу можна на сайті видавництва “Білка”, яке підключилося до місії, допомогло зробити завершальні кроки до того, аби “Народні герої України. Історії справжніх” вийшли друком.
Символічним стало завершення нагородження в Холодному Яру презентацією книги в Києві. В ній зроблено закладку із жовто-синьої стрічки – в День прапора це яскраво підкреслювало урочистість події, яка почалася з підняття прапора біля червоного корпусу університету. А люди, обличчя яких прикрашають обкладинку, – це ті, хто, власне, останні сім років виборюють Незалежність України. Завдяки їм у нас все ще є країна. Про це потрібно пам’ятати.
Віолетта Кіртока, censor.net
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.