Ігоря Павлюка зустрічали у в’язниці

124

Поза сумнівом, поет Ігор Павлюк – одна з
найприкметніших постатей сучасної української літератури. Його твори заслужено
викликали неабиякий резонанс у культурному світі. Яскравим підтвердженням цьому
– нещодавня відзнака, якою пошанував автора з України (до речі, уперше в
історії нашого письменства) англійський ПЕН-клуб. Вірші пана Ігоря перекладені
багатьма іноземними мовами та мають своїх поцінувачів у Європі, в Азії, на Американському
континенті. У Великій Британії, наприклад, вийшла книга поезії «Політ над
Чорним морем» в інтерпретації Стівена Комарницького. Презентація останньої
нещодавно відбулася в Оксфордському університеті. І ось нова письменникова
зустріч – цього разу з незвичайною аудиторією – у стінах Львівської виправної
колонії №48. Треба сказати, що нинішній гість (так уже заманулося долі) свого
часу разом із «зеками» будував автомобільну дорогу у Забайкаллі, на сибірських
теренах. Отож світ душевних переживань ув’язнених не є для нього за сімома, так
би мовити, печатями. І все ж… Були деякі побоювання на рахунок того, як
сприймуть засуджені рядки крилатого натхнення у своєму колючому, даруйте за
поетизми, саду. Та ось зазвучало поетове слово: про незабутніх бабусю і дідуся,
які виховували сироту (ось вона, біографія митця!), про незайману душу рідного
волинського лісу, про Україну і Світ… Земні мотиви перепліталися з космічними,
і слово заворожувало. А яке враження справив на слухачів поет своїм віршем «Дівчинка»!..
Дозволю собі процитувати твір повністю:

Плаче
дівчинка боса

На
бабусин поріг.

Розчарована
осінь

Клигає
по дворі.

 

На
душі прохолода.

Навіть
півень затих…

–                
А кого тобі шкода?

Каже
дівчинка:

–                
Всіх…

Ані патетики у вірші, ані художніх
прикрас. Та поезія виграє кольорами веселки, дарма що тематика зовсім не весняна.
Разом із автором стаємо оптимістами завдяки тому доброму і світлому, що йдуть
од ліричного «я» маленької героїні.

Закінчується
зустріч… Засуджені дякують поетові (його прихід виправдав їхні сподівання). А
ми укотре переконуємося: людина, наче рослина, повинна тягнутися до світла. І
тоді темрява відступить.

Роман
Вархол, член НСПУ, тюремний учитель.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!