“Я зобов’язаний футболу всім”: яким футболістом був Альбер Камю?

Альбер Камю — письменник, журналіст, філософ, член французького руху Опору, однак мало хто знає, що він міг все своє життя присвятити футболу.

Відомий автор “Стороннього”, “Чуми” й “Міфу про Сізіфа” пристрасно обожнював футбол. Він не лише спостерігав за матчами але й грав. Альбер казав: “Всьому, що я найбільш твердо засвоїв про мораль та обов’язок, я зобов’язаний футболу”. Якщо ви також цікавитесь цим видом спорту, то новини футболу та прогнози на матчі можете знайти тут

Грав за збірну Алжиру, але був змушений через хворобу завершити кар’єру

Альбер народився у 1913 році в алжирському місті Мондови, котрий на той момент був частиною Франції. Батько-француз загинув на війні, коли майбутньому письменнику був лише рік. Матір-іспанка працювала служницею, а вихованням хлопчика займалась сувора бабуся. 

Сім’я на той момент проживала в бидному районі. Зі слів Камю його дитинство було неймовірно важким, але він не замикався в собі: милувався красою північно африканського узбережжя, приятелював з однолітками та грав у футбол. За захоплення грою Альберу постійно діставалось — він приходив додому брудним і в порваному взутті.

В незавершеному біографічному романі “Перша людина”, який Камю називав своїм майбутнім “Війною та миром”, він писав: 

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

«Короткі моменти сорому відразу ж забувалися в класі, де Жак знову знаходив перевагу, і в шкільному дворі, бо на футбольному полі він був царем. Однак це царство було забороненим. Тому що двір в школі був цементний, і підошви зношувались там з такою швидкістю, що бабуся заборонила Жаку грати на перервах у футбол. Вона купувала для онуків грубі, наглухо закриті черевики, які здавалися їй вічними. До того ж, щоб продовжити їх існування, вона віддавала в майстерню, щоб підбили величезними цвяхами, котрі мали цілих два корисних властивості: вони зміцнювали підошву і з одразу видавали гравця в футбол». 

Камю з відзнакою закінчив школу і вступив до ліцею. І там його дворове захоплення футболом переросло в щось серйозне — він потрапив в юнацьку збірну ліцею. І це було не менш цінно, тому що його почали поважати учні із заможних сімей, а приємні рядки на шпальтах командної газети (наприклад, «Чудовий матч воротаря Камю») надихали писати і ставити перші п’єси. 

Камю з легкістю поєднував спорт і навчання. Якраз в ліцеї він занурився в літературу і став вивчати філософію. Найбільше в той час його турбувало, як на нього дивилися викладачі та однокласники — представники аристократії і буржуа. Камю помічав покровительське зверхнє ставлення, адже він був жебраком стипендіатом з найбіднішого району Алжиру. Вже тоді в Камю зародилися ідея рівності всіх верств суспільства.

Пізніше він став грати за юнацьку футбольну команду «Расинг Універсітер». Камю був основним воротарем, виглядав перспективним і готувався до кар’єри футболіста. Уже в 16 років Камю потрапив до збірної Алжиру, в складі якої провів кілька товариських ігор. Професійна кар’єра юного спортсмена ось-ось повинна була розквітнути. 

Але, коли Камю було 17, під час одного з матчів він почав кашляти і відхаркувати кров’ю. Через деякий час самі тривожні очікування підтвердилися – лікарі діагностували юнаку туберкульоз. Через страшну хворобу кар’єру в професійному спорті довелося завершити.

Захищав воротарів та вважав футбол джерелом моралі

Камю продовжував ходити на стадіони, але вже як глядач. Після отримання Нобелівської премії в 1957 році він поїхав на «Парк де Пренс» на матч «Монако» проти «Расинга», за який тоді вболівав. 

Там його знімали на камеру, і це був перший випадок, коли нобелівський лауреат давав інтерв’ю прямо на стадіоні. Та гра закінчилася з рахунком 3:2, а воротар «Расинга» припустився грубої помилки, пропустивши вирішальний гол. Камю закликав не критикувати воротаря, тому що кожен має право на помилку. 

Можливо, тоді Камю співчував голкіперу більше за інших. Як він сам розповідав, за роки гри у воротах у нього сформувалася концепція абсурдізіму. Камю задавався питанням: чому, коли команда забиває, хвалять всіх, крім воротаря? А коли пропускає — винен один він. 

Також Камю вважав футбол простим способом пізнання правильної моралі. У своїх ранніх есе він писав про етику захисту друзів, мужність та чесної гри — у всьому цьому простежуються паралелі з грою. 

Письменник вважав, що політики і релігії намагаються заплутати звичайну людину моральними системами, щоб змусити прості речі здаватися складними. І посилався на футбольне поле, де мораль чиста і очевидна.