Під звуки сирен тривоги завершилася на Хрещатику в книгарні «Сяйво» велелюдна зустріч української інтелігенції з Василем Куйбідою, який презентував свою українсько-вірменську білінгву “Таїна слова” (переклади зробив Месропян Анушаван – відомий літературознавець і бібліограф).
Ілюстрував її Єгіазарян Борис – художник-графік, живописець. Його роботи представлені в колекціях Київської національної картинної галереї, Вінницького музею мистецтв, Музею Сергія Параджанова в Єревані, Національної галереї Вірменії. Міжнародний Біографічний центр Кембриджа включив його до списку «2000 видатних художників та дизайнерів ХХ століття.
“Таїна слова” утверджує національну самоідентифікацію українців через переосмислення буття, часу і простору з використанням міфології. Оригінальні, наскрізь філософічні тексти спираються не тільки на національні архетипи , але й на загальноцивілізаційні надбання. Це стосується як верлібрів, так і римованих віршів, як традиційних для української поезії форм, та і форм, що нагадують японські танка, гайку, чи хоку Недарма твори Куйбіди Василя перекладено польською, англійською, болгарською, російською, французькою, японською та вірменською мовами.
Презентацію майстерно вів Олесь Доній, а почалася вона з молитви і благословення Романа Небожука — протоієрея УГКЦ, кандидата наук з державного управління.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Павло Гриценко -директор Інституту української мови НАН України, доктор філологічних наук, професор зробив глибокий аналіз співжиття вірмен і українців та, охарактеризувавши сенси і образи цієї книжки, вказав її на значущість для обох народів. А ще шановний доповідач відзначив, що автор ніде не нав’язує своєї думки, не дає відповідей на сформульовані питання. Він запрошує до роздумів над ними і не зримо супроводжує читача у його пошуках, наче підтверджуючи тезу Декарта: ”Мислю, отже існую”.
Ліля Гриневич, міністерка науки і освіти України(2016-2019р.р.) поділилася своїми роздумами над текстами поезій і їх філософічністю. “Образ, створений кількома словами (автор не марнує їх) збурює твої почуття і змушує довго розмірковувати над ним. Поезія Куйбіди Василя прониклива, незвична, глибока.” А ще вона відзначила те, що де б не працював Василь Куйбіда, – він завше уділяв велику увагу шкільництву і вихованню молоді. Працюючи на посаді міського голови Львова, він ще під час своєї першої каденції проголосив пріоритетом у роботі міської влади власне якісну освіту молоді. Тоді ж була розроблена під його керівництвом та із залученням кращих спеціалістів світу нова освітня політика Львова і успішно впроваджена.
Георгій Філипчук – народний депутат багатьох скликань, міністр охорони навколишнього природного середовища України , перший заступник голови Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка; голова секретаріату Конгресу української інтелігенції, доктор педагогічних наук, професор, дійсний член Національної академії педагогічних наук України говорив про творчість матері автора – Катерини Куйбіди і про те, як син продовжує батьківську боротьбу у політиці і слові.
Гадаю, що варто навести ту частину його виступу, де він говорив про Катерину Куйбіду детальніше оскільки цьогоріч виповнилося 95 років з дня народження Катерини Куйбіди, а в жовтні ми відзначатимемо 80-ліття створення УПА, зв’язковою якої вона була:
“Цей вечір просякнуто ідеєю «Борись і молись», окутаний полум’яним та гнівним Василевим Словом:
«…Ми будем незалежними навік,
Народ, який нікому не збороти!
…Сьогодні ж час на бій та молитви:
Нехай звершиться воля тут найвища.
Моzкво, ти чуєш? Ідемо на ти,
Посталі із руїн і попелища».
У книжці є поезії присвячені батькам Василя -довголітнім політичним в’язням, борцям за волю України. І мені дуже хочеться згадати про Василеву Матір. 5 років тому (2017р.) в серії «Бібліотека Українського Воїна» вийшла у ВЦ «Просвіта» поетична збірка Матері Василя – Катерини Мандрик-Куйбіди «До зброї браття», яка швидко розповсюдилася на фронті. Пам’ятаю як з академіком М.Жулинським передавав її у славний полк «АЗОВ», перебуваючи в Маріуполі.
Це була висока поезія Жінки-Воїна. У ній ніби вмістилася доля Жінки, Доньки, Матері, відважної української Патріотки, яка в свої неповні сімнадцять вступила до лав Воїнів УПА. Зв’язкова і розвідниця УПА була арештована, піддана нелюдським тортурам і засуджена трійкою МДБ СРСР як «особливо небезпечний злочинець» та відправлена з тюрми на каторгу в табір для особливо небезпечних злочинців, який знаходився біля Інти в Комі АРСР.
Сьогодні школа, де вона навчалася, названо її ім’ям, а в м. Болехові встановлено пам’ятник героїні, борчині за волю України. До останніх днів вона не сходила з дороги української звитяги, була активним членом українських організацій: «Меморіалу», «Союзу українок», «Братства УПА». А ще писала, продовжуючи творити долю свого Роду, Народу, України.
Усе сотворене її Словом – натягнутий нерв переживань, уболівань, омріяних надій. Там немає лоску, припудреного багатослів’я, а є тільки Правда, Добро, непогамована Віра.
Адже трапляється так, що попадає в руки товстелезна книга, а з неї складно буває вичавити, виколупати, відшукати бодай якусь ідею, щоби народилося високе слово, почуття, спраглість думки.
У пані Катерини все якось інакше. Щирість, лаконіка, блискавка, емоційний вогонь. «Філософія серця». Здається, що з її одного лише вірша можна творити трилогію. Енергія її слова – сув’язь, згусток, зітканий з волі та віри в Перемогу. Здається, що сила, закладена в них, виходить за межі реального. Вона (сила) в почуттєвому космосі цієї славної Жінки, оповитою любов’ю до своєї родини, Батьківщини. Це той випадок і та мить, коли, як зафіксував у своїй філософічно гострій і чутливій (як завжди) передмові Павло Мовчан, « Віра бере гору над розумом… Тоді почуття – не витравні». Вони – вічні.
Бо це поезія Героїки. Коли фізично понівечена, посічена, зневоднена, майже безсила людина стає всеперемагаючою, непохитно вірячи в себе, Україну.
Ця поезія обрамлює людське життя в чітку сентенцію, яка унеможливлює людську вегетацію , коли «Слухаючи не чуємо. Дивлячись, не бачимо, бо не віримо».
Ця поезія дає шанс відшукати, відчути та усвідомити координати власних життєвих сенсів, знайти не тільки своє місце , але й вектор дії та поведінкові норми. Етику життя Українця.
Поезія Катерини Мандрик – Куйбіди є пророчою. Бо ще в ті часи, повні темряви, безнадії та болю, 70 років тому (1952 р.) в жорстокому табірному середовищі вона напише про майже біблейську правду:
«Ще не кінець війни, росіє,
Ще будуть сурми, буде бій:
Не знищено святі надії
Про волю на землі своїй.
Не витрачай даремно часу:
Не підневолити народ,
Який зневажив силу вражу
І не відрікся від чеснот».
Пройшли роки, а Україна продовжує боронити себе від тієї ж вражої сили, яка століттями воює проти української Ідентичності, Державності, Суверенності.
Сьогодні, попираючи міжнародне право, людяність і совість, фашистська моzковія знову і знову намагається загарбувати Україну.
Моzковія вже депортувала насильно на свою територію понад 1,2 млн українців, близько 250 тис. дітей, яких намагатимуться «перевиховати» в манкуртів, допускаючи «усиновлення» моzкалями та іншою моквою українських дітей. Вона, здійснюючи злочини проти людяності, вбиває найкращих. Як це сталося з полоненими бійцями «АЗОВУ. Орда знищує національну культуру, національну пам’ять, грабує рідну землю, руzифікує нашу молодь.
Однак цей клятий ворог мусить знати, що нездійсненною є ця диявольська затія.
Бо Україна переможе! Цей день прийде!
Саме про його святу прийдешність мріяла мужня сімнадцятирічна Катерина з Болехівщини:
«Ще день прийде – і Україна встане,
І туга відійде у пошумах вітрів.
І сонце золоте та тризуб наш погляне
У сонмі голосів».
Віддаймо данину шани Українській Матері, як моральний синівський чин. Бо Шлях до Перемоги у пам’яті звитяги і поваги.
СЛАВА УКРАЇНСЬКИМ ГЕРОЯМ!”
Яскравими і емоційними були також виступи Єгіазаряна Бориса та Месропяна Анушавана, які говорили з яким ентузіазмом вони працювали над цією книгою, бо були пройняті поезією Василя Куйбіди і хотіли познайомити з нею вірмен.
Поживанов Михайло – народий депутат багатьох скликань, член спілки художників України, говорив про значущість творчості під час війни. Згадував співпрацю між Маріуполем та Львовом у гуманітарній сфері на початку 90-х років, коли Куйбіда В. був міським головою Львова, а він — Маріуполя.
Анатолій Матвійчук – поет, композитор, співак, Народний артист України не тільки поділився своїми міркуваннями щодо поезії загалом і поезій, представлених у книжці, але й віртуозно під загальні оплески виконав свою нову пісню на одну зі щойно прочитаних на презентації поезій.
Степан Брацюнь – голова Конгресу Українських Націоналістів, видавець, журналіст проаналізував політичну і літературну діяльність Куйбіди Василя, підкреслюючи її спадковість у трьох поколіннях сім’ї Куйбідів.
Бондар Юрій – доцент, кандидат політичних наук, Заслужений працівник культури України, завідувач кафедри соціальних комунікацій Київського національного університету імені Тараса Шевченка вказав на особливості творчості Куйбіди Василя.
“Знаючи Василя Куйбіду багато років, не перестаю захоплюватися його багатогранністю – політик, управлінець, науковець, публіцист. А з якогось часу – львівської пори відкрив і як самобутнього поета – зі своїм голосом, виразним і неповторним.
У віршах Василя Куйбіди закодовані глибокі, світоглядні смисли. Його твори – філософські і навіть елітарні. Разом з тим вони, ці твори, близькі і зрозумілі читачам. Адже в них – культурна пам’ять українців про світ, про місце і місію людини у світі.
Напевно, ці архетипні українські смисли зрозумілі й іншим народам: твори Василя Куйбіди перекладені різними мовами, а тепер ось і вірменською. Тому, заперечуючи авторові збірки «Таїна слова», який сказав якось: «У цьому вертепі стою самотою», стверджу однозначно, що не на самоті він. З ним читачі, шанувальники його творчості, коло яких ширшає.
Книга-білінгва – взірець видавничої культури. Цілісна, довершена, з гарними ілюстраціями талановитого художника Бориса Єгізаряна. Вона, поза сумнівом, досягнення авторів (звісно, Василя Куйбіди, проте також і перекладача Анушавана Месропяна) та видавців, що пропагують поезію Україну та українські смисли у світі.
Василь Куйбіда пошанований різними літературними преміями. Як на мене, заслуговує його творчість і найвищої національної – Шевченківської”.
Павло Гай-Нижник – поет, доктор історичних наук , лауреат Міжнародної літературної премії імені І. Кошелівця академік Української академії наук , заступник директора Науково-дослідного інституту українознавства МОН України охарактеризував літературну, наукову та політичну діяльність Куйбіди Василя, наголосив на високому їх громадському і патріотичному значенні.
Ігор Курилів — диригент, співак, поет, народний артист України, заслужений діяч культури України і Польщі говорив про поетичність презентованих поезій, їх значення для культури і значення культури у боротьбі з агресором.
Михайло Ільницький – голова політичної партії “Громада і закон”, доктор юридичних наук, професор розповів про долю батьків Куйбіди Василя – довголітніх політв’язнів, яких знав особисто і зупинився на творчості Катерини Куйбіди та її онуки Христини Куйбіди.
Царювала не вимушена доброзичлива атмосфера, і навіть виття сирен, що наростало, не мого змусити шанувальників поезії розпрощатися один з одним. Вони ще довго обмінювалися думками, бажаючи продовжити у майбутнє свої відчуття високої поезії.
Презентація була проведена в рамках громадської ініціативи.
Віктор Набруско,
Фото: vechirniy.kyiv.ua