Елі та діти

У виставковому центрі Києво-Моги­лянської академії (що на
Іллінській, 9) демонструються роботи київської художниці Віри Крутіліної.
Виставка зветься «Дитячий портрет. Дорослий портрет», хоча дорослих на її
картинах небагато – з восьми десятків портретів лише на одному бачимо дівчинку
з татом, а на всіх інших – діти, діти, діти…

Виставка одразу ж справляє враження якоїсь наївної дитячої
незавершеності: більшість портретів не лише без рам, а й навіть без
підрамників; нерідко цілі фраґменти картин – це чисте полотно, лише ледь
проґрунтоване… А ще кидаються в очі широкі, різкі, покручені, де-не-де навіть
грубі мазки напрочуд тривожних кольорів – вони ніби не визначальні, вони ніколи
не спотворюють просвітленої краси дитячих облич, та все ж проступають як не в
одязі, то в предметах чи тінях, які оточують дитину. Більшою чи меншою мірою –
але неодмінно присутні! Є, щоправда, один-єдиний портрет, у самісінькому центрі
виставки, ніби зачаєний за колоною, – лише там абсолютне, ідеальне роздолля
сонячних барв і відтінків, лише там немає жодної затаєної тривоги…

…Річ у тім, що дорослий портрет – це світ, яким він є нині
(або яким ми воліємо його нині бачити – в міру власного марнославства). А
дитячий портрет – це світ, яким він буде, або… може бути незабаром. А може й
не бути… Придивившись до дітей на полотнах Віри Крутіліної, ми побачимо не
лише їх такими, якими вони є тепер, – побачимо і їхніх батьків, та й саму цю
дитину років так через …надцять, коли в неї вже будуть власні діти. Одразу
кілька дорослих портретів «заховано» в кожному дитячому портреті Віри
Крутіліної, варто їх лише надивитися й намислити, – ось що намагається сказати
нам художниця назвою своєї виставки!

Хто ж тоді оте сонячне дитя за колоною, яке не відає жодного
різкого мазка? Це Елі – дівчинка з казки! Так, це героїня повісті «Елі й Рару»
славетного грузинського казкаря Ґурама Петріашвілі. Цю книжку з ілюстраціями
Віри Крутіліної (на яких вона, до речі, в образах дорослих героїв повісті
намалювала багатьох відомих українських митців – акторів, поетів, художників)
можна придбати тут же, на виставці. У ній розповідається про дивовижну дружбу
дівчинки і слона; про те, як за допомогою багатьох добрих людей дівчинці
вдається врятувати слона від неволі; про те, що навіть лиходії, знайшовши в
цьому житті себе, пізнавши своє справжнє призначення, можуть несказанно
змінитися…

Так, це казка – але в ній, як і в кожній справжній казці,
набагато більше життєвої правди, ніж це може видатися на перший погляд.
Принаймні крізь призму цієї казки набагато виразнішим, очевиднішим стає те, що
хотіла нам сказати художниця своїми дитячими-не-дитячими портретами. Досить
лише захотіти – і ми її почуємо…

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал