Дивізія «Галичина»: шанувати полеглих треба, героїзувати військову частину СС – ні

597

Це був навіть не складний, а трагічний вибір. І це значить, що не треба давати козирі в руки ворогам сучасної України.

28 квітня в Києві відбувся марш на честь річниці заснування дивізії СС «Галичина», участь у якому взяли українські націоналістичні організації, зокрема «Суспільство майбутнього», «Правий Сектор», «ВО Свобода». Тим не менш, мирна хода, під час якої учасники у вишиванках вигукували патріотичні гасла, викликала величезний резонанс і не тільки в українському суспільстві. Відгуки були переважно негативними. Таку оцінку ході дав і директор Інституту національної пам’яті Володимир Дробович, і колишній очільник цієї установи Володимир В’ятрович; засудило марш і МЗС Ізраїлю; проти виступило і посольство Німеччини в Україні. Звідки така одностайність серед настільки різних людей та інституцій? Все має свої причини та витоки…

Тож чому, ким і за яких обставин була створена дивізія СС «Галичина»? Чому українці записувалися в дивізію? І чи варто героїзувати учасників тих подій?

ЩО ТАКЕ ДИВІЗІЯ «ГАЛИЧИНА»

14-а піхотна (гренадерська) дивізія «Галичина» – частина у складі військ СС Німеччини була створена 28 квітня 1943 року. Після розгрому під Сталінградом взимку 1943 року, нацистському командуванню стало остаточно зрозуміло, що без широкого залучення місцевих добровольців у Німеччини не залишається шансів. Німецька пропаганда, називаючи власну експансію «Європейським хрестовим походом проти більшовиків», почала організовувати нові дивізії. Загалом гітлерівська Німеччина створила близько двох десятків національних дивізій Ваффен СС: хорватську, угорську, голландську, французьку, італійську, фінську, естонську та інші. Практично представники всіх європейські народи воювали у нацистських збройних підрозділах. Але умови, за яких вони туди потрапляли, часто були принципово різними. Одна історія – колаборанти-французи, чию країну було розгромлено Німеччиною у 1940 році, і зовсім інше – представники країн Балтії, окупованих Совітами унаслідок пакту Молотова-Ріббентропа серпня 1939-го. І ще інше – дивізія СС «Галичина»…

До лав новоствореної дивізії записалося понад 80 тисяч українських чоловіків. Здебільшого це була молодь, віком від 17-19 років. Загалом до складу угрупування було зараховано понад 13 тисяч осіб. Річний вишкіл проходили в тренувальних таборах на території Польщі, Німеччини та інших країн. Вищі командні посади обіймали німці, нижчі – українці. Очолив дивізію «Галичина» генерал-майор військ СС і поліції Фріц Фрайтаґ.

Українські дивізійники брали участь у єдиному великому кровопролитному бою проти радянських військ – бою під Бродами на Львівщині у липні 1944 року. Тоді радянські війська вщент розгромили гітлерівців. З 11 тисяч українців, що воювали на боці німців, загинули понад 7 000. Певно, вони вірили, що захищають Україну, але насправді захищали Третій рейх. Ті хто вижили, приблизно 3 тисячі вояків, невдовзі поповнили лави УПА. Під Бродами, до речі, загинув і Дмитро Паліїв, один із співорганізаторів дивізії “Галичина”.

ХТО ЗАСНОВНИК

Одним із ініціаторів створення дивізії «Галичина» було нацистське керівництво окупованих територій Західної України (дистрикт «Галичина), зокрема, губернатор Галичини Отто Вехтер. Для створення дивізії було створено Військову управу на чолі з полковником абверу Альфредом Бізанцем. До складу Управи увійшли знані українські політичні і громадські діячі. Управа була за складом українським органом, але контролювалася нацистами. Назви «українська» вирішили уникнути, щоб не пропагувати зайвий раз ідею української незалежності. Головною відзнакою дивізії став «галицький лев».

По галицьким селам і містам ходили вербувальники, які розповідали про те, як це почесно воювати в німецьких військах. Активними агітаторами були й відомі українські діячі. Так, наприклад, чимало зусиль для формування частин дивізії військ СС «Галичина» доклав український історик, керівник Українського центрального комітету, професор Володимир Кубійович. Щодо створення дивізії, Кубійович радився з митрополитом УГКЦ Андреєм Шептицьким, на що владика відповів: «Немає майже ціни, яку не треба б дати для створення української армії…»

ЧОМУ УКРАЇНЦІ ЙШЛИ СЛУЖИТИ В НАЦИСТСЬКІ ВОЄННІ УГРУПОВАННЯ

Залучаючи не німців до власних воєнних структур, нацисти задіювали всі наявні пропагандистські важелі. Знаючи про прагнення українців до побудови власної незалежної держави і про гострий конфлікт із радянським режимом, нацисти наголошували на тому, що нацистські підрозділи «СС» – це зовсім не зловісна воєнізована структура, яка брала участь у багатьох кривавих справах гітлерівського режиму, а «визволителі-гуманісти», які прийшли порятувати світ від «червоної чуми зі Сходу» і від Сталіна особисто. Галичанам не потрібно було зайвий раз пояснювати, хто такі комуністи, чиє панування вони встигли відчути на собі, під час радянської окупації Західної України в 1939-1941 роках. Може видатися наївним, але абревіатура СС багатьма, навіть освіченими українцями, розшифровувалася… як «Січові Стрільці». Саме патріотичні почуття спонукали переважну більшість галичан вступати до збройних формувань нацистської Німеччини.

ПРОБЛЕМА ВИБОРУ

Це треба знати і реалістично оцінювати. Під час Другої світової війни багато українців опинилися перед складним вибором: воювати або на боці СРСР, або на боці нацистської Німеччині. Але якщо в 1939, чи навіть і в 1941 році сподівання на «німців-визволителів» було ще хоч якось виправдане, то ставка на Гітлера у 1943 році, коли гітлерівський режим уже показав своє справжнє обличчя на окупованих територіях – було політичною помилкою. І відповідальність за неї лежить передусім на тогочасних українських політиках – тих, хто ухвалював рішення про співпрацю з нацистським режимом.

Провід ОУН Степана Бандери, до речі, був проти створення дивізії СС Галичина, засуджував подібний крок і застерігав, що проєкт жодним чином не може служити українським інтересам. Натомість мельниківці – ОУН(м), закликали українців вступати до лав дивізії, вбачаючи в цьому нагоду протистояти Червоній армії.

Навесні 1945 року дивізію включили до складу Української національної армії генерала Павла Шандрука, яка брала участь у боях в Європі, а згодом була інтернована англійськими військами в Італію. Після перебування в таборах для військовополонених українців було вивезено до Британії й там розпущено всупереч вимогам СРСР передати особовий склад йому.

ЩО ТАКЕ ВІЙСЬКА СС

Війська СС – воєнізоване крило нацистської партії, засноване ще в 1933 році. Спочатку це був фактично «полк тілоохоронців» Гітлера, що присягнув йому «послухом до смерті». Наприклад, вояки СС брали активну участь у «Ночі довгих ножів» 1934 року. Якщо спочатку це були нечисленні збройні формування виключно німецькі за складом, то наприкінці війни війська СС нараховували майже 40 дивізій, чисельністю в понад мільйон вояків, які воювали нарівні з регулярними частинами Вермахту. Війська СС знаходилися під безпосереднім керівництвом оперативного командування СС і рейхсфюрера СС Генріха Гімлера, але згодом контроль здійснювало Верховне командування збройних сил нацистської Німеччини.

Спочатку війська СС були елітними підрозділами з досить жорсткими вимогами підбору (наприклад, зріст вояка мав бути не менше ніж 174 см), однак згодом ці правила почали ігноруватися. Коли постало питання про збереження гітлерівського режиму, про «елітність» вже не йшлося. У квітні 1940 року розпочалась вербовка етнічних німців із окупованих територій, а з 1942 – набір новобранців «неарійського походження».

Частини СС брали участь як у воєнних діях, так і в акціях айнзацгруп (оперативних груп), які здійснювали геноцид. На Нюрнберзькому процесі Ваффен-СС була визнана злочинною організацією через тісний зв’язок з нацистською партією і причетністю до багатьох воєнних злочинів, зокрема, злочинах проти людяності.

Наприкдад, будівельне бюро Ваффен СС займалося будівництвом газових камер у Освенцімі. Понад 7 тисяч військових служили охоронцями в цьому таборі.

ЧИ ВАРТО ГЕРОЇЗУВАТИ ДИВІЗІЮ СС «ГАЛИЧИНА»

Нюрнберзький трибунал не засудив дивізію Ваффен СС «Галичина»; крім того, комісія Дешена, створена урядом Канади на вимогу Центру Візенталя в 1985 році, жодного з учасників цієї дивізії не визнала винним у скоєнні воєнних злочинів у роки Другої світової війни.

Чи знав світ у 1943-1944 роках про злочини нацистів проти людяності так, як знаємо про це нині ми? Певно, що ні – більшість людей, опинившись у самісінькій серцевині воєнного катаклізму світового масштабу, постали перед однією проблемою – власного виживання. Злочини гітлерівців набули великого розголосу лише після звільнення в’язнів нацистських концтаборів. Але, з іншого боку, не знати про масові розстріли єврейського населення, які відбувалися фактично на очах, не помічати подібне в 1943 році було важко, а тому й рішення певних українських політичних діячів, які схвально поставилися до ідеї нацистського командування про створення дивізії СС «Галичина», можна вважати грубою помилкою, яка дала козирі в руки ворогам України, що їх вони використовували і використовують досі. Це була чергова ілюзія, недалекоглядність, що коштувала життя та честі багатьом і яка лише примножила кількість жертв тієї війни.

Звісно, українці, які записувалися в дивізію, керуючись патріотичними намірами, заслуговують пошани й пам’яті. Вони були всього лиш зернятками, затертим між жорнами двох тоталітарних режимів. Так, вони дуже не хотіли повернення «совітів» – з колгоспами, депортаціями, погромами церков і безсудними розстрілами. Але ж, чи кращим був Гітлер? Цих українців треба віддати, нарешті, історії, для якої через 80 років усі учасники далекої війни з усіх боків – це її жертви, над пам’яттю яких треба просто схилити голову. Звісно, тут не йдеться про організаторів і учасників злочинів проти людяності.

Чи були серед вояків дивізії СС «Галичина» ті, хто брали участь в каральних акціях під проводом нацистів? Так, були – це доведено. Це був і близько не весь особовий склад, але цього достатньо, щоби не героїзувати дивізію СС Галичина. Її створення та існування – трагічна сторінка нашої непростої української, та й загальноєвропейської історії, а зовсім не нагода для патріотичних кричалок і піару, який можна було б назвати «дешевим», якби він не був замішаний на крові.

Про те, що це може бути використане, як провокація Москвою, яка тільки й чекає, щоби звинуватити сучасну Україну в «нацизмі» – зайве й говорити.

Світлана Шевцова, Київ

ukrinform.ua

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!