Два роки тому, 19 червня 2018 року, помер Іван Драч — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Перший голова Народного Руху України, народний депутат України 3-го скликання, Герой України.
Івана Драча виключали з університету імені Тараса Шевченка за творчі й політичні погляди. Але взяли в КПРС. Він висловився на підтримку дисидентів у 65-му, та за рік відмовився від своїх слів. А згодом став першим головою «Народного Руху України» й усіляко підтримував незалежність України.
Іван Драч помер 19 червня в лікарні Феофанія. Він був прозаїком, поетом, перекладачем, сценаристом, політиком і громадський діячем. На його віршах зростало покоління дітей-шістдесятників.
Перша збірка Драча «Соняшник» вийшла у 1962-му, тоді ж поет увійшов до Спілки письменників України. Улюбленими жанрами були балади та етюди. За його ставлення до слова сучасники називали Івана Драча «вічним єретиком» — серед поетів-шістдесятників він був справжнім революціонером. У 1975-му отримав Шевченківську премію за збірку «Корінь і крона».
«Я дитина-шістдесятник, я виростала з його текстами. Вони були громіздкі, молоді, опальні, геніальні. Він до останнього був живою людиною. І це дійсно вражає», — розповідає про Івана Драча письменниця Оксана Забужко. За її словами, як і кожного великого поета, світ його завжди цікавив значно більше, ніж власна особа.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Це був великий талант, яскравий, живий, дуже цікавий чоловік. Він мав свої погляди на різні речі. В Україні небагато подібних талантів, які б лишалися такими до кінця».
Письменник та колишній політик Володимир Яворівський познайомився з Іваном Драчем у студентські роки на одному із мистецьких вечорів. Проте тісна співпраця почалася після переїзду Яворівського до Києва:
«Одного разу під час перерви між заняттями в «Літературній Україні» я прочитав «Ніж у сонці» Драча. Для мене це стало відкриттям, адже нічого подібного я до цього не чув. У той час Драч був мистецьким знаменом, на нього орієнтувалася молодь, адже разом з частиною інших митців він радикально змінив обличчя і дух української радянської літератури. З’явилася нова українська література європейського зразка».
Ніж у сонці (уривок)
… Збираю я в долоні сині тіні,
Прощаюсь із синицею, з Дніпром,
Бо в мене не Ньютонове тяжіння,
А галактичне — в безвість напролом.
Сковороду зустрів я у трамваї
(Блукає він по світу двісті літ).
Смушеву скинув і мене питав,
Чи можу Сонцю передать привіт.
Чоло в старого з жовтої розлуки,
Мільйони зморщок пов’ялили вид,
Меланхолійні філософські руки
Ціпком тривоги пробують цей світ.
Шепоче він: “Ти відлітаєш, сину,
На лобі в тебе знак неправоти.
Щоб корабель не став за домовину,
Візьми благословення — і лети.
Пройдись землею. В серце йди людське ти,
Питай у нього дозволу і права,
Бо якорі космічної ракети
Вросли в народ —
навічно, аж іржаво.
У 1965-му на показі фільму «Тіні забутих предків» Іван Драч долучився до протесту проти ув’язнення дисидентів. Проте за рік подав у партком пояснювальну записку: «Я як комуніст, тепер розумію, що об’єктивно мої вчинки в цих історіях суперечать моєму званню комуніста і я їх засуджую з усією категоричністю. Взагалі, всі ці події є великою політичною школою для мене, як комуніста…»
Відтак пише вірші про партію та Леніна:
«Віра — це праця. Все інше — тля.
Дихаю Леніним до останнього подиху…
Навшпиньках завмерла сива земля
В передчутті вогнеликого подвигу»
За свої вірші Драч отримував Державні премії УРСР та СРСР.
Та з початком горбачовської «перебудови» Драч відновлює контакти з дисидентами. На І з’їзді «Народного Руху України» за перебудову у вересні 1989 Драча обрали головою партії.
До «Руху» в той час входив і Володимир Яворівський:
«Ми з ним не раз говорили про те, що не збиралися бути політиками, — розповідає він. — Ми ставилися іронічно і з презирством до тодішніх політичних діячів, а особливо письменників-депутатів — Олеся Гончара, Михайла Стельмаха. В політику ми пішли з необхідності, бо Україна не мала своїх політичних патріотичних діячів. Але Україні були необхідні люди, які б боролися за її незалежність.
Ідеальних людей не існує, Драч теж не був ідеальним. Не можна сказати однозначно, що він був комуністом, адже він виступив з критикою влади після трагедії на Чорнобильській АЕС. До нього були різні претензії. Але судити не нам, це зробить історія», — каже Яворівський.
Оксана Забужко згадує, що Драч радше був інтуїт, і менше раціональною людиною. «Він був більше талановитіший у почуттях, ніж в логіці, аналітиці. Таким не можна було йти в політику, бо все робилося на емоціях. Байдуже ким він був, байдуже де він був, як помилявся, куди емоційно звертав, як його емоційно заносило. Він був яскравим талановитим чоловіком. У нього зсередини світив божий ліхтар. Він один із тих людей, які творять обличчя епохи».
Крила (уривок)
…Жінка голосила: «Люди як люди.
їм доля маслом губи змастила.
Кому — валянки,
кому — мед од простуди,
Кому — жом у господу,
а цьому гаспиду,
прости Господи,— крила?!»
Так Кирило до тями брів,
І, щоб мати якусь свободу,
Сокиру бруском задобрив,
І крила обтяв об колоду.
Та коли захлинались сичі,
Насміхалися зорі з Кирила,
І, пробивши сорочку вночі,
Знов кипіли пружинисті крила.
Так Кирило з сокирою жив,
На крилах навіть розжився —
Крилами хату вшив,
Крилами обгородився.
А ті крила розкрали поети,
Щоб їх муза була небезкрила,
На ті крила молились естети,
І снилося небо порубаним крилам.
(Кому — нові ворота,
кому — ширшого рота,
Кому — сонце в кишеню,
кому — дулю дешеву,
Щоб тебе доля побила,
а Кирилові — не пощастить же
отак чоловікові! — крила.)