Два кохання Бориса Грінченка

594

10 грудня  в столичному Музеї книги і друкарства України
відкрилася книжково-ілюстративна виставка, присвячена 100-річчю пам’яті
Б.Д.Грінченка (1863 – 1910) – українського видатного громадсько-культурного
діяча, письменника, активного видавця української книжки, вченого,
лексикографа, етнографа і публіциста. Виставка названа громадянським кредо
Бориса Грінченка «Якщо не я, то хто ж інший?»

 Борис Грінченко згадував, яке враження на
нього в дитинстві справив «Кобзар»: «Шевченко зробив  з мене зараз українського націонала (хоч і
чудно це казати про хлопця 13-14 років) – його поезія була вже мені не жартом,
а його «Кобзар» зробивсь моєю Євангелією».                        
                                                                                                              Основне
завдання експозиції – розповісти про книготворчу діяльність Бориса Грінченка
наприкінці Х1Х – початку ХХ століття. За 8 років роботи у Чернігові Б.Грінченко
видав 47 назв українських книжок для народу загальним накладом понад 200 тисяч
примірників. Київська «Просвіта», яку очолював Грінченко, видала впродовж 1906
– 1910 років 36 назв книг накладом близько 164 тисяч примірників. У 1907 році в
Києві створено також і драматичне видавництво Б. Грінченка. Особливе значення
для наближення книги до народу мало розпочате Грінченком перше в Україні
соціологічне вивчення читача. Цей досвід узагальнено в праці «Перед широким
світом» (1907 рік).

Володимир
Самійленко свідчить, у яких умовах працював Борис Грінченко: «Він міг по 5-6
разів переробляти кожну недозволену цензурою книжку, переміняти заголовок і
таки добитися її друку».

Інший подвижник
на ниві українського національного відродження Євген Чикаленко так
схарактеризував працю Грінченка: «Без грошей, зайнятий службою…, він сам з
жінкою написав і видав за короткий час більше, мабуть, книжок, ніж їх видало
все українське громадянство після 1876 року. Якої треба було енергії, праці і
впертості, щоб при тодішніх цензурних умовах видавати таку силу книжок».

 Вірним помічником Бориса Грінченка була його
дружини письменниця Марія Загірня. Грінченко зізнавався: «Ще в початку 1884 я
оженився і жінка моя з того часу стала мені вірним товаришем у всіх моїх заходах
і в багатьох важких і важних працях». Борис Грінченко писав у листі до дружини:
«У мене тепер є тільки два кохання:Україна і ти». Борис Дмитрович разом з
дружиною уклали першу книгу для читання в школі українською мовою «Рідне
слово», а також «Українську граматику», інші підручники.

 На виставці представлено книжки з автографами
з бібліотеки письменника; створені тематичні підрозділи: прижиттєві видання
творів Б.Грінченка, видання народно-просвітніх книжок у Чернігові та Києві,
історія видання тлумачного «Словаря української мови», який Грінченко
підготував спільно з дружиною.

 Борис Грінченко закликав виконувати настанову
Тараса Шевченка: «Чужому научайтесь, і свого не цурайтесь». Він писав: «Всяка
справа культурна тільки тоді буває певна і міцна, коли вона.., зростаючи на
рідному грунті, живиться живущим духом з великої скарбниці духовних здобутків
народів усього світу». Сам Борис Грінченко перекладав з російської, французької
і німецької мов. Перекладами займались його дружина і донька.

 На виставці також експонуються
науково-популярні видання та переклади, серія «Пам’яті Насті Грінченко» (дочка Грінченків Настя померла 24-хлітньою), яку
започаткував Борис Грінченко, а продовжила Марія Загірня.

 Б.Грінченко звертав увагу, що книжки є дуже
різні. Він застерігав: «З гарної книжки людина гарного навчиться, а з негарної
– негарного».

 Виставка має розділ сучасних видань творів
письменника, які з’явились після багаторічного замовчування
його імені. А представлені  дослідження
сучасних науковців широко і всебічно розповідають про невтомну працю
письменника, громадського діяча та видавця.

 Грінченко наголошував на значенні освіти: «Освічений
самосвідомий народ зуміє досягти всяких прав і – що найголовніше – зуміє
вдержати їх в руках». Це твердження дуже актуальне для сучасної України.                                                                                                      
Про себе Борис Грінченко писав:

              «Невелике я поле зорав –

                Та за плугом ніколи не спав.

                Що робив, те робив я до краю,

                І всю силу, що мав я і маю,

                На роботу невпинную клав».

 Як необхідні такі орачі в наш складний час!

 На виставці представлено близько 150
експонатів – це книги, періодика, копії документів, листів, ілюстрації,
фото,зокрема пам’ятника Б.Д.Грінченку в селі Олексіївці на Луганщині та
меморіальних дощок у Києві і Львові.

 Виставку склали матеріали фондів музеїв Києва
і Чернігова, Національної історичної бібліотеки України, зібрань приватних
колекціонерів тощо. Автор ідеї та концепції виставки – Г.І.Білоцерківська.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!