У перші дні літа отримав електронного листа від білоруського поета Міхася Скобли: «Увесь Менск застаўлены і заклеены білбордамі да 80-ай гадавіны вызвалення Беларусі. Пра 100-годдзе Быкава – нідзе ні слова…». Це не просто сумно, це безпардонно. Найславетніший білорус Васіль Бикав, твори якого про Другу світову війну перекладені на понад пів сотні мов світу, заблокований у рідній країні.
19 червня до меморіальної таблиці з портретом письменника у селі Велика Северинка, що під Кропивницьком, лягли білі ромашки й червоні гвоздики (кольори національного прапора Бєларусі – біло-червоно-білий – були затверджені як державні у 1991 році першим президентом країни Станіславом Шушкевічем і ліквідовані з приходом до влади сучасного диктатора Лукашенка). Тут пам’ятають Великого Білоруса: у 60-70-их роках вчителька місцевої школи Ліза Дмитрівна Сергієнко налагодила листування з Василем Володимировичем, який у січні 1944 року визволяв село від німецьких фашистів, був тут поранений і видужав у знам’янському та олександрійському шпиталях, аби згодом через роки написати про це у романі «Мертвим не болить». Певний час про видужання не відали, тому батьки майбутнього письменника світової слави навіть отримали похоронку про сина, а на северинському обеліску полеглих було викарбувано його ім’я. Ця історія відома в Україні й Білорусі, у 1976 році письменник приїжджав на місце зимових боїв 44-ого, а в червні 2004-го я завіз грудочку северинського чорнозему на могилу письменника.
Сьогодні стосунки українців і білорусів проблематичні, фактично ворожі через сприяння білоруського самозваного президента загарбницьким діям фашистської росії, тому захід у стінах Великосеверинівського ліцею не був гучним і велелюдним, але вчителі й учні навчального закладу виставкою книг, декламацією прози-публіцистики-мемуаристики (по-білоруськи також) вшанували чесне й талановите серце Васіля Бикава. Син покійної Лізи Дмитрівни Микола Сергієнко подарував бібліотеці дев’ятитомне видання творів письменника, бард Віктор Коваленко нагадав чарівні звуки славетних «Пєснярів» («Скажі мнє, Ганулька, ці любіш мянє…»), директор навчального закладу Леонід Голота відзначив, що в лавах ЗСУ сьогодні боронять українську землю воїни-білоруси полку імені Кастуся Калиновського…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Учасники ювілейних заходів висловлювали логічні сподівання, що українська земля буде очищена від рашистських загарбників, а сусіди-білоруси повернуть своїй країні демократичний лад, про який дбав усе своє життя й потерпав (останні п’ять років як вигнанець провів за кордоном у Фінляндії, Німеччині й Чехії) майстер слова, великий наш друг («Украіна для мяне – другая радзіма») Васіль Бикав.
василь бондар