Дмитро Стус захистив Медведчука: «нікому не дозволено вішати ярлики і принижувати людину»

4815

Журналісти 1news.com.ua  поспілкувалися з сином поета Василя Стуса Дмитром Стусом, щоб дізнатися його думку з приводу ситуації, що склалася через суд по книзі журналіста Вахтанга Кіпіані.

Як ставитесь до книги Вахтанга Кіпіані про вашого батька Василя Стуса та суду, який відбувся кілька днів тому?

Чесно кажучи, коментувати не хочеться ніяк. Як тільки наближаються вибори, одразу політики, що не мають жодних реальних успіхів, але дуже хочуть носити жупел «патріота», піднімають справу Медведчука. Це триває вже багато років і відбувається за типовим радянським сценарієм. Призначають винного і натовп підтримує звинувачення.

За декілька днів вибори, перед якими на імені батька спекулюють політичні сили. Так що все очікувано і закономірно. За Літописом Самовидця – поки гетьмани воюють один з одним, їх перемагають чужинці. Справді – ніхто не приносив стільки шкоди як свої. Саме про це йшлося у вірші Василя Стуса «За літописом Самовидця».

Ситуація тягнеться вже 40 років, обросла бородою, хвостами, і, з моєї точки зору, дуже дурно пахне. Але перед кожними виборами все це повторюється. Замість того, щоб говорити про перспективи, говорити про програми, щоб вести політичний діалог між різними частинами нашого політикуму і частинами, відповідно, суспільства та між суспільними силами, які вони представляють, політики, які за минулу каденцію нічого не досягли, починають витягувати на світ справу Стуса і полемізувати, в тому числі, з Медведчуком, не мовою сучасного розвитку, а мовою того, що сталося в далекій радянській добі, в 1980 році.

То «Чи вбивав адвокат Медведчук поета Стуса»? 

Я думаю, відповідь у вашому запитанні. В намаганні догодити публіці журналіст перейшов межу, за якою починає діяти юридична складова. Ми з вами можемо як завгодно ставитися до постаті Медведчука, але в публічній площині нікому не дозволено вішати ярлики і принижувати людину.

Людська гідність – найголовніша цінність, яку обстоював Василь Стус. А гідність – вона або цінність для всіх, або гідності не існує ні для кого. Тому прикро і боляче, що ім’я мого батька втягнуто в брудні ігри збанкрутілих політиків, що не мають авторитету, заснованого на своїй діяльності, а їх деклараціям уже ніхто не вірить.

Проте, якщо ви наполягаєте на прямій відповіді, то звісно, Медведчук не вбивав поета Василя Стуса. Рішення по термінах приймалося на рівні Політбюро ЦК КПУ. Озвучувалося прокурором. На процесі батька – прокурором був Аржаном. А вирок оголошував суддя – його прізвище Фещенко.

В українських політичних процесах радянської доби адвокат нічого не міг вдіяти.

На жаль, ми продовжуємо воювати і шукати ворогів, а нам варто було вже років 30 будувати Україну. Проте, мистецтво будівництва ми не опанували. Навіть у Києві, столиці незалежної України за всі ці роки не збудовано жодного великого культурного центру. На кшталт Палацу Спорту чи Палацу Україна. Їх теж будували у РСРС.

Але наша декомунізація і боротьба за справедливість надто вибіркова, а тому з поганим душком. Я зовсім не розумію, чому ніхто не говорить про нагородження орденом Ярослава Мудрого у 2017 році Григорія Зубця, який був суддею на процесі смертельно хворого Валерія Марченка, побратима мого батька. Марченко загинув за рік у Ленінградський лікарні.

А ви читали книгу Кіпіані? 

Звісно я читав «Другу справу Василя Стуса», коли писав книгу «Василь Стус. Життя як творчість», давав згоду на публікацію в цій книзі «Таборового зошита». Знаю інтерпретації останніх днів, викладені в статті Василя Овсієнка і не лише його. Знаю і статті Вахтанга, в тому числі про малоймовірність висунення батька на Нобеля. На жаль, знаю надто багато взагалі. Тому, не наважуюсь поки оприлюднювати багато інформації про заяву та поведінку людей, які перебували в нелюдських умовах, яких шантажували хворими дітьми, катували ненаданням лікарської допомоги і багато чого ще.

Тому й певен, що перебуваючи у незагроженому стані, м’яко кажучи не цілком коректно виносити присуди адвокатам, які перебували під жорстким пресингом радянської каральної системи, і, тим більше транслювати свавільні «моральні» висновки на широкий загал.

Тим більше зараз, коли ми стоїмо перед надзвичайно серйозними світовими викликами. Але за 30 років так і не спромоглися відповісти на них. Одні втрати.

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!