Дмитро Стус хоче створити електронну бібліотеку

245

Димтро Стус працює над проектом електронної бібліотеки України. Про це він
розповів в інтерв’ю одному з видань.

Пропонуємо кілька фрагментів з цього інтерв’ю.

Ми – єдина нація в Європі, яка не видала своєї класики в жодній
сфері. І ми не знаємо своєї класики. Цю ситуацію можна легко проілюструвати на
прикладі літератури. Йосип Бродський вплинув на всім відомого письменника
Сергія Жадана більше, ніж уся українська класика разом узята. І це нормально,
адже це наслідок ситуації, що склалась в Україні.

Українські
культурні надбання видавались у СРСР на порядок більше, ніж зараз. Там ми були
в одній колоніальній ситуації – зараз наша колоніальна ситуація змінилась. Але
тепер, крім нас самих, немає кого звинувачувати. Безперечно, якщо з’явиться
серйозна українська бібліотека – це буде лише плюсом. Адже, якщо ви не доктор
чи кандидат наук і робите замовлення в бібліотеці Вернадського, то чи маєте
доступ до всіх документів? Очевидно, ні. Хоча все це загальноукраїнські
надбання, а бібліотека утримується за державний кошт, тому відмови у доступі не
повинно бути.

Ідея, яку ми довго виношували з поетом
Олексієм Зараховичем, – це видати цивілізованим, традиційним шляхом класику:
книжки, альбоми художників, музику, фільми, наукові теорії; розкрити архіви.
Найкраще також показати літературу всіма мовами, якими тут писалося, бо
українська література ніколи не була одномовною.

Ми пропонуємо програму з чіткими механізмами
контролю. Якщо з підтримкою держави, то втілення ідеї робиться швидко. Без неї
– ми приречені на довгий шлях і суперечки щодо легальності контенту (особливо
щодо суміжних прав). Та в світі немає прецедентів, коли б державна структура
гнучко реагувала на зміни ринкової кон’юнктури, була мобільною. Адже треба
приймати рішення, закласти бюджет – від ідеї до втілення.

— Якщо переговори з державою закінчаться нічим?

– Якщо ж не
вийде, то бібліотека класики з’явиться на файлообмінній системі «EХ.ua». Участь
у комерційній структурі зніме багато проблем. Такий банк культури надасть
можливість створювати певне середовище, відкривати інтерактивні сайти,
соціальні мережі. Тут можлива співпраця: між державною і приватною
структурами.  «EХ.ua» –бізнес-проект, а тому люди рахують свої гроші і
розуміють, що їм вигідно. Для порталу електронна бібліотека – це не
прибутковий, радше іміджевий проект.

Які книжки з’являться у бібліотеці
найпершими?

– 
Книжки, які для нас багато важать, а також максимум класичної літератури. Щось будемо
сканувати самі, щось – брати з ресурсів, які не є досить популярними у
користувачів. Будемо давати посилання на ці сайти, якщо там не буде дуже багато
помилок. Збираюсь викласти усі випуски журналу «Київська Русь», батьків архів,
тексти Івана Світличного, котрі у мене є. Домовились про присутність в цьому
просторі журналів «Дух і літера» та «Єгупець». Існує багато книжок, до виходу
яких я причетний, і вони також з’являться у бібліотеці. Будемо подавати й
історичні тексти.

 — Що будете робити з
текстами, авторське право на які ще в силі?

– 
Викладатимемо вибірково. Для багатьох письменників, за винятком Жадана, Шкляра,
Забужко, Андруховича і ще 5-7 авторів, присутність на такому ресурсі – це
реклама. На сайті будуть механізми, які відслідковуватимуть популярність. Щодо
авторських гонорарів, то вони реально можуть бути після 2-3-х років
функціонування ресурсу.

– Яке
програмне забезпечення потрібно для цього процесу?

– Програмне
забезпечення є. Питання в людях і місці. Себто в масштабах проекту. Шукаємо
можливості.

– Скільки
в середньому Ваша команда може оцифрувати книжок за тиждень?

–  Поки
10-20, але рівень бібліотеки визначається не кількістю, а їх якістю, доступністю,
структурованістю.

–  Чи
немає задуму співпрацювати зі світовими бібліотеками?

–  Є
величезні світові бібліотеки, і є маленька Україна, і ще менші постаті, яких і
під мікроскопом не видно. Щоб вийти на світовий рівень, треба мати з чим. У
світі це давно поставлено на потік, для нас це – політ у космос. Біда в тому,
що ми не існуємо в культурній площині. З чого про Україну можна скласти
враження? Для того, щоб іти далі, треба принаймні провести «інвентаризацію»,
подивитись, що у нас є… і виявиться, що є у нас немало. Й Інтернет дасть змогу
подивитись на це не лише одній людині й не суб’єктивно.

–  Чому
перестав з’являтися журнал «Київська Русь»?

–  Є
низка причин, зокрема відсутність фінансового ресурсу, підстави з боку
видавництва «Факт», які, по суті, поховали не лише журнал, а й багатотомне
видання творів Василя Стуса, кілька його книжок тощо. Утім, поки не буду
вдаватися в деталі. Бо навіть це – наслідки тотальної руйнації системи
книговидання як технології в країні, де журналістика – сфера обслуговування
фінансових та політичних кіл. Саме тому в нашій ситуації існування журналів
типу «Київська Русь» чи «Сучасність» без постійного донорського підживлення
неможливе. Мені треба було побути головним редактором 5 років, щоб зробити
такий висновок. Люди вже за 10 років незалежності розучились читати, і без
державної політики (бодай по розповсюдженні журналів) повернути їх до цього
майже неможливо. Виходить «Березіль», бо він спирається на підтримку
харківської влади. Маргінально існує «Всесвіт», хоча я волію читати
«Иностранную литературу». З білою заздрістю дивлюсь на російські журнали, які
не шикують, але їх можливості для нас – за межею фантастики. Хоча, цілком
можливо, що літературний журнал вдасться відновити в електронному варіанті на
«Ех.ua».

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!