Десять цитат Умберто Еко про любов, книги, Чарлі Брауна і смерть

 
Італійський філософ і письменник, автор інтелектуальних бестселлерів, Умберто Еко, помер у віці 84 роки.
Як семіотик, він прагнув інтерпретувати культури через знаки і символи – слова, релігійні ікони, одяг, ноти і навіть мультики.
Окрім семи романів, Еко опублікував понад 20 публіцистичних книжок, весь час продовжуючи викладати в Університеті в Болоньї, найстаршому університеті Європи.
Десять найбільш пам’ятних цитат підговувало для своїх читачів британське видання The Guardian, пише УП.Культура, яка переклала їх для вас.
“Що таке кохання? Немає у світі нічого, ані людини, ані Диявола, геть нічого, що викликало б у мені підозру подібну до тієї, що викликає кохання, адже воно проникає в душу глибше за будь-що інше. Ніщо так не наповнює і не зв’язує серце як кохання. Тому коли немає у вас зброї, аби його приборкати, кидається душа через кохання у безмежну прірву”.
“Ім’я троянди”
“Я думаю, що про книжки треба судити через 10 років, після численних прочитань. Мене завжди називали надто ерудованим, надто філософським, надто складним.
А коли я видав роман геть не для ерудитів, написаний цілком простою мовою – “Загадковий вогник королеви Лоани”, він продався найгірше з усіх моїх романів. Тому певно я пишу для мазохістів. Лише видавці та деякі журналісти вірять у те, що людям потрібні прості речі. Люди втомились від простих речей. Їм потрібні виклики“.
Інтерв’ю для Guardian, 2011
“Усі історії, які мені хотілося б написати, переслідують мене, коли я у своїй кімнаті, видається, що вони оточують мене, маленькі дияволи, і поки одна тягне мене за вухо, друга викручує носа, і кожна каже мені: “Сер, напиши мене, я прекрасна“.
Уранці 27 липня 1943 року мені сказали, що, згідно з радіо-новинами, фашизм пав і Муссоліні заарештовано. Коли моя мати відправила мене купити газету, я побачив, що газети у найближчому кіоску мали різні заголовки.
Ба більше, побачивши заголовки, я зрозумів, що кожна газета говорила щось інше. Я купив одну навмання і прочитав повідомлення на головній сторінці, підписане п’ятьма чи шістьмома політичними партіями – серед них Християнськими демократами, Комуністичною партією, Соціалістичною партією, Партією дії та Ліберальною партією.
До того моменту, я був переконаний, що кожна країна має лише одну партію і що в Італії – це Національна фашистська партія. Раптом я відкрив для себе, що кілька партій могли існувати в моїй країні водночас”.
З есею “УР-фашизм”, 1995, New York Review of Books
“Книжки не створені для того, щоб їм вірили, але для того, аби бути приводом для розслідування. Коли нам ідеться про книгу, не мусимо питати себе, про що вона говорить, але що вона означає”.
“Ім’я троянди”
“Мушу бути в мирі. Я зрозумів. Чи не кажуть, що мир приходить, коли розумієш? Я зрозумів. Я мушу бути в мирі. Хто сказав, що мир походить зі споглядання порядку, споглядання у розумінні, задоволенні, порядку, охопленого вповні, у радості й тріумфі, без зусиль? Все ясно, прозоро; погляд спочиває на цілому й на частинах і бачить, як частини об’єднались, аби утворити ціле; він осягає центр, де тече лімфа, подих, де коріняться усі причини…”
“Маятник Фуко”
Справжній герой – завжди герой помилковий; він мріє бути чесним боягузом, як усі навколо.
Автор [“Коду да Вінчі”] Ден Браун – це персонаж “Маятника Фуко”! Я його винайшов. Він поділяє захоплення мого персонажу: світову змову розенкрейцерів, масонів та єзуїтів. Роль тамплієрів. Герметичний секрет. Принцип того, що все поєднано. Я підозрюю, що можливо Дена Брауна взагалі не існує”.
Інтерв’ю для Paris Review, 2008
“Чарлі Брауна називають найчутливішою дитиною, яка будь-коли з’являлась у коміксах, фігурою, здатною на шекспіріанські зміни настроїв, а олівець Шульца спромігся відтворити ці варіації так економними засобами, що є у цьому щось від дива. Текст завжди майже догідливо (ці діти рідко вдаються до сленгу чи використовують анаколуф) посилено рисунками, котрі здатні зобразити кожного персонажа із найтоншими психологічними нюансами. Тому щоденна трагедія Чарлі Брауна розгортається перед нашими очима із взірцевою різкістю”.
Еко про комікс “Дрібнота” для New York Review of Books, 1985
“Як почувається людина, дивлячись у небо? Вона думає, що їй бракує мов, аби описати те, що вона бачить. Поза тим люди ніколи не припиняли описувати небо, просто перераховуючи, що вони бачать… У нас є межа, дуже тривожна, принизлива межа: смерть. Саме тому нам подобається все те, що, здається, немає меж і, відповідно, немає завершення. Це спосіб уникати думок про смерть. Нам подобаються переліки, бо ми не хочемо помирати”.
Інтерв’ю для Der Spiegel, 2009

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал