Інтернет-аґенція «ТелеРід» 22 квітня опублікувала
задерикувату статтю Річа Ейдина «Чи знаменують електронні книжки занепад
літератури?».
Як випливає з оприлюдненої в «Паблишерз віклі» статистики,
торік було видано 288000 «традиційних» книжок і 764000 «нетрадиційних». Річ
слушно пише, що, попри падіння відсотка, «традиційні» книжки краще відредаґовані
й відкориґовані. Краща і якість дизайну… Хоча це вже сумнівно. Основне, на
чому наголошує Річ, це те, що їхня літературна стійкість набагато вища. Проте
відразу можна заперечити, що й це вже не завжди так: рівень класики, звичайно,
і в тих, і в інших типах видань (за якістю поданого тексту) майже однаковий.
Просто треба звертатись у випадку електронних книжок не до інтернет-босоти, а
до солідних порталів, які розповсюджують літературу і вільно, і за гроші. А в
царині поточних видань теж дедалі більше солідних авторів надають свої твори
для безкоштовного читання.
Якщо ж ми звернемось до ситуації з літературою і – ширше – з
культурою в Україні, де чимдалі менш освічена влада розгортає на знання
тотальний наступ, то і «традиційні» книжки у нас покращуються лише поліграфічно
й зростають ціною, а якістю тексту відверто занепадають, і електронні видання
стають усе приступніші. До останнього часу лишалась проблема з відкриттям
різних форматів у читалках, але новітні українські розробки дозволили більш-менш
подолати ці незручності. Завдяки цьому, до речі, вони в своїй ніші здійснюють
справжнє захоплення ринків, бо західні аналогічні пристрої в гонитві за зиском
орієнтуються переважно на власні фірмові формати, створюючи додаткові труднощі
для читальників. Ну, а, крім того, електронні пристрої дають унікальні
можливості для роботи відразу з великою кількістю літератури, що насамперед
зручно для учнів і студентів. Професійні літератори, перекладачі, рецензенти
можуть вільно викопійовувати текст, робити нотатки, писати рецензії й відгуки
та оперативно пересилати результати роботи до редакції готовий до публікації
матеріал. Широчезні обрії відкриваються перед учасниками нарад, семінарів тощо,
бо в електронній книжці вагою 150-300
г можна тримати тисячі томів довідкових матеріалів,
поточних статистичних даних та (в деяких моделях) всю свіжу пресу, що надходить
в онлайновому режимі.
Новим явищем могли б стати у нас також онлайнові читацькі
конференції й дискусійні клуби, бо сьогодні в галузі оцінювання літературних
творів більше таємниць і корумпованості, ніж у вітчизняній армії.
Та й ціна електронних видань (передусім в перерахунку на
2-3 роки гарантійного мінімуму для пристроїв) принаймні на порядок менша.
Просто в Україні ніяк не вдається полегшити здійснення електронних платежів.
Але, гадаю, життя скоро підкаже нашим банківцям, де гроші лежать.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Отож, «у них» свої проблеми, а нам у стані боротьби з владою
за масовість і приступність культури лише електроніка може стати помічною.