Чумацький шлях Петра Сипняка

146

Серед експонованих творів
увагу глядача відразу полонить серія «Чумаки», розпочата ще на зорі 1990-их
і,
як віддзеркалення особливого медитативного стану автора, не завершена до
сьогодні.

Саме ця добірка вирізняє художника з того потужного і знаменитого
кола мистців-однодумців, що об’єднало львів’ян М.Демцю і Б.Буряка, О.Скопа…

Так
історично склалося, що вектор культурних, мистецьких, філософських зацікавлень
художників-львів’ян – на захід, у Європу. Йдеться, звісно, не лише про знання
ними історії західноєвропейського мистецтва, а про тяжіння до європейського
контексту із здобутками інтелектуального характеру, відтак – новими
концепціями, виробленням особливої художньої мови. Проте «прищеплення»,
освоєння відбувається за міцного вкорінення у національний ґрунт. Тому такими,
часом аж несподіваними, у бурхливому прояві обдаровання є згадані мистці. З
доробку П.Сипняка видно, що й він із тим контекстом неабияк обізнаний і творчо
в нього вписаний. Але оригінальність художника якраз у русі «з заходу – на
схід». Його «Чумаки» наводять на думку про подібний шлях М.Бойчука, який,
зазнавши мистецького Кракова, Мюнхена, Парижа, перейнявшися запалом
авангардистських пошуків, звернувся до «візантизму», до ікони. Лаконізм, спосіб
трактування ролі лінії, своєрідна монументальність картин П.Сипняка нагадують
пошуки бойчукістів. І справа, вочевидь, не лише в естетичних уподобаннях, а й в
світоглядному позиціонуванні, етичному виборі. На це працює й колір: «Солодкі
сни» (2009) нагадують легкий, ледь фіолетовий відсвіт гаварецької кераміки, а
«Порожній віз» (1991) стриманою і вишуканою золотавістю знову повертає нас до
іконопису. Найпотаємніше і, водночас, епічне – сакральна суть Сипнякових
«Чумаків», шляхові яких немає краю. І ця суть сприймається як сіль – сіль землі
української, а згаданий формотворчий лаконізм і лінеаризм виводять на новий
виток, нову якість інтерпретацій у мистецтві сьогодення: ось так тепер пишуть
Біблійних Апостолів, які їдуть Україною, Європою, світом. Які сокровенні знання
вони везуть, якою вищою мудрістю володіють? І воли терплячі – повноцінні
учасники перебування у дорозі… Недаремно ж при перегляді цих творів виникає
стійка асоціація: художник ототожнює себе з ними… Закономірно, що з часом (на
2010 р.) формат стилістичних зацікавлень і пошуків П.Сипняка розширюється.
Зокрема, через розв’язання колористичних задач, він досягає значних живописних
ефектів. Проте твори серії становлять не лише тематичну, а й смислову,
засадничо визначену єдність. Як чумацька пісня, звуки якої, народжуючись,
лунають понад степом, – чумацькі образи художника – понад часом – утворюють
цілісність: художній живописний текст, що перебуває в розвитку.

Особливість манери мистця проривається до глядача і з
інших його творів: кольором першої зелені, що бунтує в пейзажах; соковитою
пастозністю, що, мов солома зі снопа, виривається за межі полотен; чи виром
весняних вод, щойно звільнених від снігу; сліпучим сонячним світлом, яке ледь
вдається опанувати кольору. Бо ж Петро Сипняк любить рух і весняну сонячну
нестримність, але на його чумацькому шляху йому відкрилася мудра виваженість
стриманого і працьовитого українського вола – учасника космічних дійств,
символа надійності і незнищенності праоснов.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!