“Російських солдатів Поліна називає “німцями” або
“білими”. Бо як же дитині, яка виросла на радянських
фільмах, ще називати ворогів? Росіяни в ролі “німців”,
що стріляють у бабусь або регочуть над дівчинкою, яка тікає від них
на чотирьох — з цими картинами не просто
примиритися”, — написав британський часопис
“Ґардіан” про книжку “Мураха у скляній банці. Чеченські
щоденники 1994–2004 рр.” Поліни Жеребцової, 29 років. Харківське
видавництво “Клуб сімейного дозвілля” готує до друку
її український переклад.
Поліна Жеребцова народилася
у багатонаціональній родині у Грозному. У столиці Чечні пережила
дві війни. З 9 до 14 років записувала свої враження
в зошит. Щоденник став основою її книжки.
— Маленька Поліна якось знадвору
приносить мураху і селить у скляній банці, — розповідає
перекладач Жеребцової харків’янин Роман Трифонов, 38 років. —
Сподівається, що та будуватиме там собі житло. Але мураха не схотіла,
і дівчинка її випускає. Авторка проводить паралель між істотою у банці
та своїм дитинством у Грозному.
В 14 років Поліну Жеребцову
поранили. Коли допомагала матері торгувати на ринку газетами, біля неї
вибухнула російська міна. З ноги дівчини вийняли 16 осколків. Через
публікацію в Москві її дитячих щоденників почали переслідувати.
В російській пресі повторювали, що записи Жеребцової — підробка
з метою очорнити політику Кремля на Кавказі. Нині авторка живе
у Фінляндії.
— Ніколи не закрадалася думка,
що щоденники фальшиві, — продовжує Трифонов. — Як лінгвіст
помічаю, що від 9 років стиль письма дівчинки змінюється. Спочатку
в неї малий словниковий запас, пише простими реченнями. Далі бачиш,
як людина підростає і по-іншому формулює думку. Дитячу руку майже
неможливо стилізувати. Поліна постійно розповідає про свій читацький досвід.
На її столі поряд з Біблією — Коран, поряд
з Пушкіним — Шекспір.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Книжка Жеребцової —
фантастичний людський документ. Дитина постійно відчуває присутність вищих сил.
Зовсім юною робить висновки, що є Бог, а є спокуси від
темних сил. Це переплітається з серйозними описами війни. Поліна розповідає,
як жителі Грозного сприймали дві сторони конфлікту — чеченських
бійців і російську армію. Дуже по-людськи зображує борців
за незалежність Чечні. За це про неї не надто добре відгукуються
в Росії. Хоча у неї нема поняття свій-чужий.
Основний конфлікт — що її
сприймають за росіянку, бо має російське прізвище. Більшу
частину книжки б’ється у цю стіну. Намагається зламати поділ світу
за національною ознакою. Ділить людей на чесних
і не чесних. Вона боїться жорстокості російських солдатів. Але
і чеченці-мародери в неї теж описані дуже жорстко. Книжка — це
щеплення проти спроб провести штучні межі між людьми.
Якби дитина із сучасного
Донецька почала вести подібний щоденник, багато питань були б схожими.
Хоча повних паралелей провести не можемо. Повстанці ДНР
і Чечні — це різні соціальні типажі. Українські війська
і російські федеральні — теж різні. Спільними будуть лише етичні
питання. Як залишитися людиною, не аналізуючи, чому і хто почав
бомбардувати твій будинок? Чому один сусід став мародером, а інший
ділиться останньою пайкою? Це не залежить від національності. Смерть
постійно поруч. Стикаючись з мертвими на вулицях, яких їдять
здичавілі пси, Поліна також психологічно змінюється. Але це —
не товстошкірість. Скоріше, відчуття, що смерть — це зворотний
бік будь-чого у житті.
Наклад “Чеченських
щоденників” — 5 тис. примірників. У книгарнях з’явиться
на початку лютого.
Іван СТОЛЯРЧУК