Поет
Борис Олійник, якого днями висунули на здобуття Нобелівської премії з літератури,
розповів, що ставиться до цієї ситуації з гумором і на премію не сподівається. Про це йдеться в коментарі на «Радіо Свобода».
«Вони мене не
питали, тепер хай розбираються. Я до цього ставлюся з гумором. Нобелівська
премія дається переважно за етнічними ознаками, а ми туди не входимо. Є нації,
яким передовсім дають ці премії», – сказав Борис Олійник.
У відсутності
шансів Олійника на перемогу впевнена й письменниця Оксана Забужко. Але вона
також зауважує, що Україна щороку має висувати свого кандидата на Нобелівську премію, а не як
нині: раз у десятиліття. Зі свого боку, Микола Жулинський, академік
Національної Академії наук та директор Інституту літератури НАНУ зауважив, що у
двері треба стукати, щоб їх відчинили. «Кожен рік треба свої кандидатури
висувати. І ми повинні, як той дятел, довбати і довбати. Такі
кандидатури, як Ліна Костенко, Іван Драч, прозаїк Юрій Мушкетик, Роман
Іваничук, Борис Олійник, Дмитро Павличко, і молодих талантів у нас багато в
поезії й у прозі. Треба це робити. Але для цього потрібно, щоб вони відчували,
що і держава зацікавлена, щоб ми мали свого нобелівського лауреата», – зазначив
Микола Жулинський.
Як ішлося раніше на
«ЛітАкценті», обов’язковими вимогами для нобелівських лауреатів є щонайменше
якісний переклад їхніх творів іноземними мовами, наявність численних
закордонних презентацій і широкої жанрової палітри творів номінантів.
Про інші цікаві
тенденції у “нобелівських перегонах” читайте у статті Євгена Стасіневича “Страсті за «Нобелем»: між мистецтвом і кон’юнктурою”.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал