Без таких людей міліє наш світ…

405

Неймовірно болюча і непоправна втрата: на 86-му році життя пішов від нас великий трудівник, видатний письменник і шляхетний українець, вихователь цілої плеяди майстрів слова Дмитро ЧЕРЕДНИЧЕНКО.

Дмитро Семенович Чередниченко (30.11.1935, с. Межиріч  Канівського р-ну, тепер Черкаської обл. – 20.08.2021, Київ) – український поет, прозаїк, перекладач, педагог, фольклорист, мистецтвознавець, громадський діяч. Після закінчення Межиріцької середньої школи (1953) навчався в Київському педінституті (1953–1957). Брав участь у діалектологічній експедиції на Чернігівщині (1955), а також у першій українській антропологічній експедиції (Україна, Молдавія, Білорусія, Росія; 1956). Учителював на Київщині й Васильківщині (1957–1963), працював на журналістській та видавничій роботі (1963–1982). У 1991–2002 видавав народознавчий часопис для українського шкільництва «Жива вода». У 1987 спільно з педагогами на базі Гнідинської восьмирічної школи Бориспільської обл. створив Малу академію народних мистецтв (МАНМ) ім. П. Чубинського, де вперше в Україні було запроваджено вивчення традиційних ремесел, проведення уроків народознавства, запис і реконструкцію школярами народних свят і обрядів, місцевого фольклору, створено етнографічний музей. Поширенню ідеї педагогіки народознавства і МАНМ сприяли численні публікації Д. Чередниченка у фахових виданнях (журналах «Українська мова та література в школі», «Радянська школа», «Україна», «Барвінок», газеті «Радянська освіта» тощо). З 1992 очолював літературне об’єднання «Радосинь» при Національній спілці письменників України. Автор численних поетичних збірок для дорослих та поетичних і прозових книжок для дітей, українського букваря «Материнка» (1992), шкільних читанок «Ластівка», «Біла хата», «Писанка» (1992), «Зелена неділя» (1993), кількатомної антології поезії української діаспори «Листок з вирію» (2001, кн. 1, 2002, кн. 2), «Журавлики» (2011, кн. 3), перекладів словацьких народних казок «Словацькі народні казки» (1982, 1990), литовських народних казок «Чарівний перстень» (2006), а також віршів, поем, романів і повістей з чеської, словацької, російської, білоруської, литовської, латиської мов. Автор досліджень про П. Чубинського, С. Васильченка, В. Сухомлинського, К. Стеценка, про рід Симиренків та ін., розвідок про українських і литовських письменників, художників і педагогів. Вагомий внесок Чередниченка у відновлення пам’яті про фольклориста, етнографа і громадського діяча П. Чубинського на його бáтьківщині та загалом в Україні. Відновив могилу П. Чубинського в м. Борисполі, написав кіносценарій документального фільму «Рід» до 150-літнього його ювілею (1990). Близько 30 років працював над науково-популярним нарисом «Павло Чубинський» (Київ, 2005), у якому розкрив обставини формування й розвитку драматичної постаті поета і перекладача, громадського діяча, автора українського гімну, ученого зі світовим ім’ям П. Чубинського.

Дмитро Чередниченко нагороджений Почесною Грамотою Верховної Ради Литовської РСР, Почесною відзнакою УПЦ КП «Георгія Переможця» ІІ ступеня, він лауреат премій ім. Павла Чубинського (1992), ім. Максима Рильського (1994, за переклад поеми К. Донелайтіса «Літа» та впорядкування антології литовської поезії українською мовою), ім. Лесі Українки (за повість-казку «Хлопчик Горіхове Зерня і Лісовичка», 2009), ім. Олени Пчілки (2015), ім. Івана Огієнка (1996), премій Литовсько-Українського культурного фонду ім. Тараса Шевченка (1999), ім. Святого Ієроніма (2015), «Благовіст» (за книгу «Доторки», 2019). Кавалер ордена великого князя литовського Гедиміна ІІІ ступеня (1996) та ордена Лицарський хрест – «За заслуги перед Литвою» (2003). Відмінник народної освіти України (1988). Нагороджений медаллю Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Григорія Ващенка (2006).

Чесна й благородна людина, глибоко порядна особистість, Дмитро Семенович залишає своєму народові непересічну спадщину як талановитий поет і перекладач, а також зворушливий приклад того, як тихо, скромно, без галасу служити любій Вітчизні.

Він буде довіку з тими, кого зігрів своїм Словом і Ділом, з тими, кого наснажив на добру дорогу – його справжня і чиста любов, його неодмінне побажання «Доброго ранку!»… Індійські мудреці кажуть, що, переступивши 83-річну межу, душі стають охоронцями Землі… Так хочеться в це вірити – зрештою, Дмитро Семенович і тут охороняв, множив світло «по пояс – у волошках, по серце – у житах», а світло карбується на вічних скрижалях – і відроджується після позірного згасання, як заповідав мудрий Чередниченків патрон – Святий Ієронім, як заповідає його Хлопчик Горіхове Зерня, його Чюрльоніс, його рідні душі, друзі та вчителі, його Слово і Творчість…

Без таких людей міліє наш світ… Спочивай з миром, дорогий Друже! Ти заслужив шану й вдячність своїх співвітчизників.

Наші співчуття родині, зокрема дружині Галині Кирпі, доньці Оляні Чередниченко.

Анна Багряна, Олександер Божко, Сергій Борщевський, Василь Василашко, Анатолій Гатненко, Ірина Гнатюк, Любов Голота, Алла Диба, Роман Дідула, Петро Засенко, Людмила Іваннікова, Микола Ільницький, Василь Клічак, Юрій Коваль, Михайло Литвинець, Людмила Лук’янченко, Павло Мовчан, Леся Мовчун, Марія Морозенко, Михайло Наєнко, Олена О’Лір, Олесь Лупій, Дмитро Павличко, Ярослава Павличко, Дмитро Пилипчук, Наталка Поклад, Юрій Попсуєнко, Михайло Сидоржевський, Андрій Содомора, Анатолій Чердаклі, Дмитро Чистяк, Рауль Чілачава,   Оксана Шалак, Василь Шкляр.

22.08.2021

Прокоментуєте?