“Бабин Яр – не місце для сумнівних проєктів”, – голова ОУН про стрічку “Дау”

Не можна легковажити скандалом, який виник у зв’язку з причетністю керівника благодійного фонду “Меморіальний центр Голокосту “Бабин Яр” пана Хржановського до зйомок майже садистського фільму “ДАУ. Дегенерація”,  пише Богдан Червак у блозі для сайту “Радіо Свобода”.

Які б заяви з цього приводу не робив Меморіальний центр, існує загроза, що пам’ять жертв Бабиного Яру реалізуватиметься за сценарієм Хржановського, який уже заявив: “Здається, що в певному сенсі це буде продовження того методу, що був у “Дау”, в тому сенсі, що це знов дослідження тоталітарної людської природи, колективної пам’яті”.

Загалом настав час поставити питання руба: вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру має монополізувати українська влада, а не сумнівні “центри”, вуха яких стирчать у Москві.

Нагадаю, що більше чверть століття в незалежній Україні відбувається гостра дискусія з приводу інтерпретації подій, які відбулися в урочищі Бабин Яр у 1941–1942 роках, в тому щодо вшанування жертв нацистського терору.

Фактично, існують два непримиренні погляди на трагедію Бабиного Яру. З одного боку, окремі фундаменталістські єврейські організації наполягають, що у 1941–1942 роках у Бабиному Яру відбувся Голокост, а отже Україна і світова спільнота мають трактувати ці події як трагедію виключно єврейського народу, й концепція вшанування пам’яті жертв має віддзеркалювати історію Голокосту.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Але існує інше бачення цієї трагедії. Оскільки у Бабиному Яру від рук німецьких окупантів загинули не тільки євреї, але й роми, українці, представники інших національностей, не можна цю трагедію трактувати виключно як Голокост, а пам’ять про жертви має віддзеркалювати багатонаціональний характер цього страшного злочину.

Власне, тільки тому, що до цього часу немає консенсусу в цьому питанні, існують два проєкти вшанування жертв Бабиного Яру. Так званий “громадський” проєкт Меморіальний центр Голокосту “Бабин Яр”, який, в основному фінансується московськими олігархами, і державний – Комплексна меморіалізація Бабиного Яру, який здійснюється за підтримки українського уряду та Інституту історії України.

Від того, який проєкт буде реалізований, значною мірою залежатиме, як українці і міжнародна спільнота сприйматимуть одну з найбільших трагедій людства, яку зберігає українська земля Бабиного Яру.

Існує також українській вимір цієї проблеми. У зв’язку із масованою комуністичною пропагандою, усталеними радянськими стереотипами, українська влада багато років поспіль не могла офіційно визнати, що у Бабиному Яру свій останній притулок знайшли українські націоналісти, зокрема учасники Похідних груп Організації українських націоналістів (ОУН) і Олена Теліга.

Яскравою ілюстрацією стала епопея із встановленням пам’ятника Олені Телізі у Бабиному Яру. Обіцянки його встановити почалися у лютому 1992 року і тривали до лютого 2017 року, коли, врешті-решт, у Бабиному яру з’явився пам’ятник відомій поетесі і визначній діячці ОУН.

Як учасник і свідок цієї епопеї, добре пам’ятаю усі “аргументи”, які використовувала тодішня влада, щоб пам’ятника не було: “не на часі”, “не треба провокувати Москву”, “неоднозначна подія”, “люди не зрозуміють” і найцинічніший – “давайте встановимо пам’ятник Олені Телізі як поетесі, але не згадуватимемо про ОУН”.

Пам’ятник Олені Телізі й іншим борцям за волю України з’явився уже після Революції гідності і став важливим кроком на шляху відновлення історичної справедливості щодо українських жертв Бабиного Яру.

Отже, усі аспекти гідного вшанування жертв, у тому числі український вимір Бабиного Яру, може врахувати тільки державний проєкт, який об’єднає передусім українських істориків, вчених і громадських діячів, єврейські і ромські спільноти, для яких ця тема є близькою і зрозумілою.

Інакше завжди існуватиме можливість профанації цієї проблеми, політичних спекуляцій, нагнітання міжнаціональної напруги, що у цьому випадку недопустимо.