Розмова відбулася 8 вересня під час літературного фестивалю Bjørnsonfestivalen у Норвегії за участі українського літератора Юрія Андруховича та російського письменника Міхаїла Шишкіна. Бесіда була присвячена темі війни та її передумовам. Після цього письменник отримав порцію хейту від своїх колег з літературної тусовки. У відповідь він розродився великою статтею, а на днях вперше публічно прокоментував свою участь в дискусії з росіянином.
В інтерв’ю Андрухович розповів про свої мотиви та про що йшлося в розмові з Шишкіним.
У відеоінтерв’ю він запевняє, що діалогу з Шишкіним не було, “оскільки між ними сидів модератор”, який задавав питання кожному; участь Андруховича в такому заході була умовою організаторів, інакше захід пройшов би без українського письменника. Андрухович вказує, що у нього було достатньо аргументів, аби відповісти Шишкіну. Також акцентує на присутності “хороших русскіх”, зокрема, Фейгіна, у “єдиних новинах” і нагадує, що з Шишкіним у березні уже зустрічався інший український письменник – Андрій Курков.
Відзначимо, на літературному фестивалі в місті Молде в Норвегії письменник представляв норвезький переклад свого роману «Московіада», а також мав публічну дискусію з російським письменником-емігрантом Міхаілом Шишкіним. Шишкін покинув росію більше як 20 років тому, та вважає себе опозиціонером нинішньому режиму. Він мешкає у Швейцарії, а в росії його оголосили «нацпредатєлєм» за критику путіна, засудження анексії Криму і війни проти України.
Сам факт розмови українця з росіянином викликав у соцмережах хвилю критики, яка подекуди перейшла у цькування: мовляв, письменник порушив нагласне правило – жодної публічної дускусії українцями з росіянами. Це актуалізувало розмову про неприпустимість контактів з “хорошими росіянами”, навіть якщо вони є затятими ворогами путінського режиму.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
І до, і після розмови у соцмережах здійнявся шквал коментарів. Переважна більшість засудила рішення Андруховича розмовляти на тему війни із росіянином.
Проте деякі “колеги по цеху”, зокрема письменниця Тетяна Малярчук висловила думку, що категоричної відповіді на питання, чи виступати за кордоном з російськими дисидентами чи ні, не існує.
“Письменник Юрій Андрухович, який завжди дуже відповідально ставиться до своїх виступів, погодився на зустріч зі швейцарським громадянином і вічним російським дисидентом Міхаїлом Шишкіним (який ні, не є ідеальним), значить він мав на те свої міркування. Андрухович добре розуміє і відчуває зовнішній контекст, у нього величезний досвід. Звинувачувати його у держзраді чи бажанні збагатитися на одному виступі смішно“, — наголосила письменниця.
Натомість українські письменники брати Капранови вважають, що Андрухович “ступив в лайно”, а Оксана Забужко, що його просто використали в пропагандистському стилі про “дружбу націй”. Остання також закликає не робити промоцію Шишкіну, не називати його опозиціонером, бо “той просто вийшов у Швейцарію заміж ще в 1995-му” і просить звернути громадськість увагу на зникнення у звільненому Ізюмі письменника Володимира Вакуленка, який не зміг виїхати з міста через дитину-аутиста.
До відеоінтерв’ю сам Андрухович на днях опублікував свою позицію у великій статті для видання “Збруч” (повну версію пояснення можна прочитати тут), де називає Шишкіна кращого за “хороших русскіх”, та запевняє що на самому заході не йшлось про “братні народи”.
“Шишкін – не ідеальний, як слушно оцінила його Таня Малярчук. А проте на загальному тлі «хороших росіян» він вирізняється в бік дещо кращий від «хорошого». За якихось 15 років нашого не дуже близького, але ввічливого знайомства я, бувало, кілька разів брав участь у спільних із ним подіях як не десь у його Швейцарії, то в Німеччині. Жодного разу це не було про «братні народи» чи «дружбу літератур». І жодного разу – що, на мою думку, важливо – це не були виступи російською: лише німецькою чи англійською. (…) Уточню знову, до Норвегії я поїхав не заради Шишкіна, а заради «Московіади», щойно виданої норвезькою. Хто не знає: «Московіада» – це такий роман, де тема розриву з росією в самому центрі. І до теперішньої війни він має прямий стосунок, хоч і написаний того ж 1992 року”, — наголосив Андрухович.