Анатолій Мойсієнко презентував збірку перекладів «Сто сонетів білоруських поетів»

Білоруський сонет як літературне явище постає з перших десятиліть ХХ століття. Янка Купала, Максим Богданович, Павлюк Трус, Змитрок Бядуля – білоруськи сонетисти, які своїми творами розширили змістову та формальну палітру білоруського вірша. На теренах України добре знайомі із білоруським сонетом. Українські неокласики Михайло Драй-Хмара, Микола Зеров перекладали Максима Богдановича, та й не тільки вони. У 1967 році у видавництві «Дніпро» у серії «Перлини світової лірики» було вміщено 11 сонетів Богдановича. Згодом Володимир Іванців перекладає Богдановича. А у 1983 році в антології «Світовий сонет» Дмитро Павличко представляє українському читачеві Янку Купалу та знову таки ж Максима Богдановича. У 1990-х роках з’являються поодинокі сонетні твори у антологічних збірниках. Але не щастило білоруському сонетові і у виданнях поезії білоруською мовою. Попри це білоруський сонет знаходить вдячних шанувальників на українських теренах. Прикладом є збірка перекладів «Сто сонетів білоруських поетів», упорядкована Анатолієм Мойсієнком – знаним українським поетом, членом Національної спілки письменників України, перекладачем із семи мов, професором, завідувачем кафедри української мови та прикладної лінгвістики Інституту. Збірка видана у кінці 2019 року. Її презентація відбулася 20 лютого 2020 року в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка, напередодні Міжнародного дня рідної мови.

 

«Ця книжка не лише презентує білоруський сонет, а й показує його як цілісне явище в національній культурі»,такими словами директор Центру білоруської мови і культури Інституту філології Леся Стеблина розпочала презентацію унікального видання. Познайомитися з книжкою прийшли старший науковий співробітник Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні Олександр Скопненко, асистент кафедри слов’янської філології Інституту філології Олена Погребняк, голова відділу критики НСПУ професор Володимир Кузьменко, професор кафедри загального мовознавства, класичної філології та неоелліністики Інституту філології Сергій Лучканин, колеги Анатолія Кириловитча по кафедрі, а також студенти-філологи.

 Кожен поет – індивідуальність, яка виражає світогляд у власних рядках. Завдання перекладача – не спотворити картину світу автора, а донести до носія іншої мови й культурного коду. Анатолій Мойсієнко представив українському читачеві 100 сонетів різних білоруських поетів різних поколінь. Структура збірки уможливлює порівняння: кожен сонет наведений білоруською та в перекладі, тексти розміщені поряд. У кінці книжки – біографічні довідки про білоруських авторів.

Олександр Скопненко на презентації зауважив, що читачеві буде цікава антологія сонетного вірша, він зможе простежити авторську інтерпретацію на семантичному та фоностилістичному рівнях. Скажімо, у сонеті Сержа Мінскевича метафору «каса вярбы павісла» Анатолій Мойсієнко переклав як «верба полоще плахту». Відповідно до цього пан Олександр запитав щодо того, чи доцільно під час перекладу сонетів змінювати їх образність? Анатолій Кирилович вважає: «Насамперед перекладач має максимально дотримуватися образної, смислової, звукової ідентичності». Водночас може собі дозволити творчий пошук, якщо результат буде небанальним. Звісно, задоволеним на 100% ніколи не можеш бути, переклад завжди хочеться поліпшити.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

На презентації присутні могли простежити закономірності перекладу і виявити особливості передавання тих чи інших національних образних контекстів, адже під час зустрічі кілька творів зі «Ста сонетів білоруських поетів» лунали як від самого Анатолія Мойсієнка, так і від студентів-білорусистів Інституту філології.

Олена Погребняк на зустрічі запитала в Анатолія Кириловича, чому саме сонет, чому саме білоруська література? Анатолій Кирилович зізнається, що віддавна небайдужий до цієї поетичної форми. Минулого року вийшла збірка його власних сонетів. Він не полишає пласт білоруської літератури. Із дитинства Анатолій Мойсієнко часто бував у Білорусі, у домашній книгозбірні має багату добірку білорусистики – від Янки Купала до Володимира Короткевича. Анатолій Кирилович особисто знайомий із багатьма білоруськими поетами та науковцями. Усе це спонукали взятися до перекладу білоруського сонета.

Із захопленням говорив на презентації й Володимир Кузьменко. «Благословенне будь спорідне перегукування душ!», – Володимир Іванович пишається тим, що білорусистика в Україні розвивається. Літературознавець порадив кожному переглянути стрічку Лесі Воронюк «Соловей співає», присвячену мовному питанню й мовній політиці. Акцент у фільмі – на українській мові, однак наведено приклади мовної політики 5 країн, зокрема Білорусі. Там гостро стоїть питання рідної мови: меншає кількість білоруських шкіл, а президент країни оголошує, що безглуздо не вживати російську. Але мова – в руках письменників і перекладачів. Володимир Кузьменко назвав Анатолія Мойсієнка «соловейком і українським, і білоруським» (така паралель із фільмом «Соловей співає»). Анатолій Кирилович – гідний взірець, як треба любити та оберігати мову, зауважив пан Володимир.

На завершення кілька слів сказав рецензент «Ста сонетів білоруських поетів», професор Сергій Лучканин. Він радий був почути прекрасне білоруське слово в перекладі й ніби перенісся на три десятиліття назад, коли студентом вивчав білоруську мову та літературу в Григорія Півторака (нині – академіка НАНУ). Сергій Мирославович нагадав: Анатолій Мойсієнко – це і шахопоезія, і паліндромічні вірші, але й вічна класика. Горацій сказав, що поети мають приносити або насолоду, або користь. Анатолій Кирилович привносить в літературу й одне, й інше.

Збірка перекладів має міжкультурне значення. Вона стане навчальним посібником із художнього перекладу для студентів-білорусистів Інституту філології.

Отже, нових творчих здійснень поетові, мовознавцю, перекладачеві!

Юлія Кузьменко, Олександра Касьянова, відділ зв’язків із громадськістю Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка