У Франції вийшла книга, що критикує лауреата Нобелівської премії 1957 року як діяча, для якого корінне населення Алжиру не існувало.
У французьких інтелектуальних колах розпочалася дискусія про інтелектуальну спадщину всесвітньо відомого письменника та філософа, лауреата Нобелівської премії з літератури 1957 Альбера Камю. Приводом стала книга дослідника Олів’є Глоага (Olivier Gloag) “Забути Камю” (Oublier Camus).
На думку автора, Камю, який часто цитується у навчальних програмах, політичних промовах, ЗМІ та повсякденних розмовах, є зразком абстрактного гуманізму, який добре підходить як правим, так і лівим.
Але Глоаг не поділяє загального захоплення цим «світським святим», стверджуючи, що успіх Камю пояснюється тим, що його «людський ідеал, який був дуже розпливчастим та показним», відповідав «Франції, яка хотіла приховати своє колоніальне минуле». На думку автора, Камю як тактик колоніалізму був би виправданням для темної сторони французької нації.
Олів’є Глоаг критикує Камю за те, що письменник засуджував насильство від колонізованих народів, але замовчував факти насильства з боку колонізаторів. Він також зауважує, що Камю, який народився в Алжирі, майже не писав про життя та проблеми алжирців у своїх книгах. Наприклад, у романі “Чума” (1947), дія якого відбувається в Арані – місті-порті на середземноморському узбережжі Алжиру, не згадується жоден араб.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Глоаг особливо різко викриває подвійні стандарти Камю щодо смертної кари і вказує на ще один аспект його особистості, який часто забувають, його явну мизагинію (жіноненависництво).
Проте з Глоагом сперечається журналіст і письменник, постійний автор Le Monde Юнес Бусенна (Youness Bousenna), автор книги «Камю, вічність тут» (Albert Camus: l’éternité est ici, 2019). У ній Бусенна, народжений у сім’ї алжирських емігрантів, аналізує життя і творчість Камю з погляду його ставлення до Алжиру, Франції та сучасності.
Бусенна звертає увагу на те, що Олів’є Глоаг вважає всі твори Камю пов’язаними з колоніальною темою. При цьому не пояснює, чому він так думає та робить спірні висновки. На думку Бусенна, Глоаг, «намагаючись судити більше, ніж розуміти, губиться у упередженому та деконтекстуалізованому читанні». Таким чином, він спотворює сенс романів «Падіння» та «Перша людина», щоб показати, що Камю був захисником колонізаторів. Глоаг також називає есе «Бунтуюча людина» «фундаментально реакційним».
На думку Бусенна, “Забути Камю” – книга, повна протиріч. Глоаг не враховує, що Камю «не тільки розум, а й тіло», і дорікає письменнику за те, що той приймав за даність світ, у якому народився 1913 року, — Алжир, який на той час був французькою колонією протягом майже ста років.
Глоаг постійно порівнює Камю з Жан-Полем Сартром – іншим французьким філософом та письменником. Але при цьому забувається, що Сартр народився у багатій родині у Парижі. Глоаг не бачить, що Камю та Сартр мали різний досвід, що й пояснює їхні розбіжності.
Захищаючи всесвітньо відомого інтелектуала, Бусенна зауважує:
«Камю не мовчав про колоніальну несправедливість, він бачив її нечітко. <…>. Засуджуючи Камю за все, Глоаг подібний до тих, хто доводить, що Камю в усьому мав рацію. Однак ті, хто по-справжньому люблять Камю, не хочуть ні вигаданого кумира, ні відкинутого ізгоя. Вони шукають людину, з властивою кожній людині світлом і темрявою».
Наша ніва