50 років тому три українські красені–легіні, три майбутні Герої України, рідною піснею «Червона рута» поклали на лопатки весь Радянський Союз!!! Володі Івасюку сповнилося уже 22, Василю Зінкевичу — 26, Назарію Яремчуку — лишень минуло 20 років…
Про це пише Михайло Маслій у Фейсбуці.
Назарій Яремчук: «22 грудня 1971 року, а транслювалось по Центральному Телебаченню 1 січня 1972–го, «Червона рута» вперше на всесоюзному фіналі прозвучала у нашому тріо — Володя, Василь і я».
Левко Дутковський: «У листопаді 1971 року мене набрали на домашній телефон у Вижниці. На проводі почув знайомий голос Віктора Черкасова, який очолював музичну редакцію Центрального Телебачення і він сказав, що «Смерічку» запрошують в Останкіно на телефестиваль «Пісня–71», де маємо заспівати. Ми вже навіть почали проводити репетиції. Але через кілька днів москвич набрав знову: «Прінялі рєшеніє, што всє салісти будут пєть в саправаждєніі сімфанічєскава аркєстра Юрія Сілантьєва». Мала прозвучати «Червона рута». Невдовзі надійшла офіційна телеграма–виклик. Таку ж отримав і Володя. За якийсь час ми з ним вже радилися, що маємо робити і як вийти з ситуації, адже Назар і Василь ніколи не співали під оркестровий супровід. Та й музичної освіти не мали. «Ти їм мусиш допомогти», — запропонував я Володі. «Я ж не маю сценічного костюма!» — перше, що сказав мені Івасюк. «Ти ж автор, маєш право вийти в офіційному вбранні», — таким чином підказав йому вихід…»
Назарій Яремчук: «До Москви вилітали ми грудневим холодним ранком. У літаку, тримаючи ноти на портфелі, Володя дописував оркестровку. До надсадного реву двигунів його пам’ять долучала голос флейти, гобоя, скрипок і… хвилювання, хвилювання…
На Буковині ми залишили справжню золоту осінь. Москва ж зустрічала снігом…
Фінал конкурсу «Пісня–71» зібрав чимало зірок тодішньої естради: Магомаєв, Хіль, Кобзон, Зикіна, початкуючий Лещенко… Десятки відомих імен. До участі у конкурсі допускалися навіть композитори без консерваторських дипломів. Тепер їм чомусь закрито дорогу. Через необдумане, як на мене, обмеження, скільки чудових пісень ми не почули взагалі або ж почули з непростимим запізненням.
Наш вихід на сцену. Ми з Василем з’явилися у білих стилізованих гуцульських костюмах. Сліпуче сяяли прожектори. Телевізійні камери, наближення хвилюючої хвилини відчутно сковували поведінку. Та ще великий симфонічний оркестр. Після заключного голосу гобоя ми взяли перші ноти. Після конкурсу критика назвала наш виступ визначним. Володимирові Івасюку було вручено диплом лауреата фестивалю і мініатюрний рояль з написом «Пісня–71».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.